мета | програмові документи | історія створення | акції | заяви інформаційні повідомлення | публікації | вступ у партію трибуна народна | трибуна депутатська
	Доповідь голови УНП "СОБОР" Анатолія МАТВІЄНКА на ІІІ З'їзді партії 22 грудня 2001 року

Вельмишановні делегати й гості ІІІ З'їзду УНП "СОБОР"!

Від часу нашого попереднього другого з'їзду проминуло всього трохи більш як півтора місяці. Тому я не зупинятимуся на питаннях, яких ми вже торкалися, на цифрах, які характеризують нашу організаційну розбудову, - хоча у нас є і приємні новини, і невирішені ще проблеми. Наголошу на іншому. За цей час політична ситуація в Україні й навколо неї розвивалася надзвичайно динамічно, але, на жаль, не зовсім обнадійливо. То ж дозвольте розпочати з аналізу тієї ситуації, в якій ми повинні ухвалити остаточні рішення щодо участі партії в виборчій кампанії. Бо тільки на підставі тверезого аналізу можемо прийти до правильних рішень.

1.
Звичайно, основні риси цієї ситуації формувалися не вчора й не позавчора. 1 грудня ми відзначили 10-ті роковини референдуму, який утвердив нашу незалежність. З цього приводу не було урочистих святкувань чи військових маршів. Прикро, що маємо владу, яка просто "забула" про цю дату, але разом з тим добре, бо будь-яке святкування, організоване сьогоднішньою владою, здатне було б тільки заформалізувати та дискредитувати святу для нас усіх подію.
А відтак на порозі старту виборчої кампанії спробуймо замислитись: чому українці недооцінили того, що вибороли, де саме й коли саме всі ми збочили, коли зробили помилки, за які розплачуємося сьогоднішніми злиднями й безправ'ям?
Отже, 10 років тому стартувала нова незалежна держава з п'ятдесятидвохмільйонним населенням, і, що значно суттєвіше, з третім у світі природно-ресурсним потенціалом. Водночас ця держава не мала власного війська, власної еліти, власної економіки. Ми успадкували регіональну частину війська, еліти й економіки колишнього СРСР. І за цих умов можемо навіть пишатися: попри всі труднощі, Україна вистояла, її не вдалося розчленувати, не вдалося формально обмежити її суверенітету. Це - правда, і на цій правді й робить наголос офіційна пропаганда.
Але водночас є й інша, значно прикріша, але не менша правда. Вже протягом перших 4-5 років незалежності було в основному в Україні здійснено "революцію пограбунку", проведено грабіжницький перерозподіл власності, сформовано нову, бандитську за своєю суттю еліту. Єдиними засобом спасіння України на рубежі 94-95 років могла бути лише українська влада, влада розуму і жертовності. Та не сталось. Ми сформували владу неукраїнську і слабку.
А тим часом допомогти новій злодійській "еліті" уникнути гніву ошуканих і пограбованих громадян могла влада і тільки влада. Ця влада була потрібна для того, щоб:
- далі допомогти новій "еліті" нагромаджувати неправедно нажиті капітали й тримати їх у безпечних "офшорах",
- контролювати силові й фіскальні структури, щоб своєчасно зупиняти будь-які спроби повернути "бізнес" у рамки закону,
- контролювати ЗМІ, щоб уникнути дискредитації цієї "еліти" в очах громадськості;
- створити "оборонну лінію" з куплених чиновників, через яку не допускати зміцнення потенційного впливу нового покоління "відносно чесних бізнесовців і політиків", готових працювати за прозорими правилами й плати податки до бюджету;
- створити кланам "прикриття" у вигляді "кишенькових" партій та інших "квазістуктур громадянського суспільств", необхідних для того, щоб запустити механізми їхнього вже безпосереднього проникнення на Олімп політичної влади.
Саме за такою схемою зрощувались і діяли всі наші "класичні" олігархи. Далекосяжна їхня мета полягала в тому, щоб:
- встановити контроль свого клану (згодом оформленого в партію), над певними сферами, здатними приносити надприбутки в сучасних українських умовах (частіше за все йшлося про металургію, енергетику, сільське господарство, хімічну промисловість, "привабливі" об'єкти нерухомості);
- змонтувати "політичний дах" для апробованих тіньових механізмів нарощування капіталу.
Зрозуміло, що влада, яка сформувалася й діяла за такими принципами, у цілковитому зрощенні з кланами, ніколи не могла дбати про системний підхід до виходу з економічної кризи. Йшлося насамперед про розміщення потрібних людей у керівних кріслах, здатних відкривати шлях до грошей. Сформована таким шляхом "еліта" була мертво пов'язана путами "кругової поруки". Але, як і будь-яка "закрита система", ця еліта почала надзвичайно швидко вироджуватися, виявляти абсолютну нездатність до тверезого аналізу того, що відбувається в економіці й у суспільстві в цілому.
Сьогодні ми всі стали заручниками тасування тієї ж владної "колоди", де представників СДПУ(о) можуть тимчасово замінити члени ТУНДРИ, а "демсоюзівців" - "зелені". Але незмінним залишається осердя системи, розташоване на Банковій. І, змагаючись (інколи дуже завзято) поміж собою, "олігархічні" політичні проекти водночас дружно не допускатимуть на вищі владні щаблі тих, хто реально міг би оновити там "застояну кров", зробити реальні кроки для поліпшення життя людей.
Висновок: влада втратила будь-яку можливість для самовдосконалення і самоочищення зсередини. Без впливу потужного зовнішнього чинника суть влади не зміниться.
Прикладом правильності такого висновку є діяльність уряду Ющенка-Тимошенко, який спробував був внести струмінь свіжого повітря в затхлий простір українського політикуму. Після його відставки всім стало зрозуміло: система влади в Україні потребує радикального оновлення. Спроби на її частковий паліативний ремонт приречені на невдачу.
Отже, саме життя сьогодні поставило нас перед вибором: або в ім'я власного живота шукати дорогу компромісу і знайти її; або ж в ім'я України стимулювати себе та інших на дорогу корінних змін суті нинішньої влади.
Ми вибрали друге.
І це є головною причиною наших розходжень з самим В.Ющенком. Будьмо відверті, нас роз'єднала саме неготовність екс-прем'єра до радикальних змін, його внутрішня скерованість на те, щоб не міняти сьогоднішньої еліти, а просто самому утвердитися в рамках уже сформованої владної системи. Тому нам значно ближчою є позиція Юлії Тимошенко, з іменем якої пов'язуються найбільш радикальні (й найбільш успішні, найбільш "знакові" для громадськості) кроки як минулого уряду, так і сьогоднішньої опозиції.
Слід відзначити ще одну обставину, яка стала особливо суттєвою після 11 вересня. До відомого нападу терористів на об'єкти в США Захід і Схід вели на теренах України позиційне змагання за розподіл сфер впливу. Але після 11 вересня Захід практично "обміняв" Україну на підтримку з боку Росії у антитерористичній війні. Думки самої України при цьому не питали, - бо її слабке, дискредитоване керівництво давно погодилося з роллю саме суб'єкта, а не об'єкта світової політики.
І, якщо протягом минулого року можна було говорити лише про спробу здійснити дрейф Києва в бік Москви (яка отримала найбільші дивіденди внаслідок відомого "касетного скандалу"), то протягом минулих тижнів цей дрейф набув просто-таки загрозливої стрімкості.
Як образно висловився тиждень тому оглядач газети "Дзеркало Тижня", "східний вектор України виявився найдовшим". За ці півтора місяці президент Л. Кучма вже встиг висловитися на користь офіційного статусу російської мови (хоч потім сам злякався і дезавуював власну заяву, але це нікого не обмануло). Віце-прем'єр, а віднедавна й голова Партії Регіонів В.Семиноженко на "всеросійському конгресі вихідців з України" заявив дослівно таке: "Доба Мазепи закінчилася, починається доба Хмельницького". Україна раптово відмовляється від кредиту ЄБРР, - бо на Хмельницьку і Рівненську АЕС повинен прийти саме російський капітал. А на харківському українсько-російському діловому форумі взагалі пролунала пропозиція запровадити спільну для двох країн валюту.
На цьому тлі ми мали єдиний "успіх" "на західному фронті" - канцлер Шрьодер повіз за собою до Берліну безцінний "архів Баха", переданий Києвом фактично за згоду німецького лідера ручкатися перед телекамерами з Л.Кучмою. Завдяки протестам громадськості, ініційованим саме нашою партією, в Києві залишилися принаймні нотні рукописи геніальних українських композиторів Дмитра Бортнянського й Максима Березовського - спершу планувалося "подарувати" Німеччині і їх. Але це - скромна втіха на тлі втрати унікальної колекції, мінімальна вартість якої складає тридцять мільйонів доларів.
Висновок: дискредитована, остаточно морально розкладена владна еліта сьогодні продає Україну, розпродує її суверенітет і національні багатства просто безпрецедентними темпами. А відтак для порятунку України необхідні не косметичні, а екстраординарні заходи і єдність патріотів.

2.
Протягом минулого місяця на передвиборчій карті України сталися суттєві зміни, які теж не можуть викликати оптимізму. Владні клани діють за апробованою на минулих виборах схемою: голоси повинні розподілитися "поміж своїми", реальну ж опозицію повинно бути локалізовано і знищено. Але порівняно з минулими виборами, схоже, сталася й суттєва новація. Тоді Банкова розігрувала схему "розмитого центру". Представників влади було розпорошено між 16 списками з 30, і жодному з цих списків не надавалося особливої переваги.
Сьогодні ж очолення списку блоку "За ЄдУ" В. Литвином та А.Кінахом показало: на службу цьому пропрезидентському об'єднанню буде поставлено весь адмінресурс. Про це прямо заявив тоном наказу Л.Кучма на нещодавній зустрічі з ретельно добраними представниками регіональної преси.
В монополії цього блоку на владу Кучма бачить свій порятунок від справедливої кари за всі скоєні ним злодіяння.
Навіть нещодавню відставку В.Медведчука, за яку група "Соборність" одноголосне проголосувала, можна розцінити скоріше не як перемогу демократії, а як наслідок боротьби всередині правлячого табору, що веде до перерозподілу впливів від СДПУ(о) до ТУНДРи.
Водночас свідомо нищиться все, що хоч трохи має патріотичне забарвлення. Приєднання "Нашої України" до "лібералів" В.Щербаня, входження саме в лоно цього блоку україножера В.Алєксєєва, який після вилучення з "Батьківщини" опинився в лавах порошенківської "Солідарності", остаточно прив'язує цей виборчий проект до Банкової, - і водночас остаточно прирікає його на негайний розпад після проходження до парламенту. Бо, всім ясно - середовища "Рухів" та ПРП, при всій їхній "компромісності", не погодяться працювати разом з Алексєєвим, Щербанем та багатьма до них подібними.
Не випадково було реанімовано бренд "Народного Руху України". Те, що проект Бойка-Філіпчука-Конєва має коріння на Банковій, знають усі. А створено його з єдиною метою - дезорієнтувати виборця. Нарешті, Л.Кучма виступає на адресу В.Ющенка з несподівано гострими звинуваченнями - мовляв, саме екс-прем'єр стояв за лаштунками "касетного скандалу". І це на адресу людини, яка доклала великих зусиль, щоб режим Л.Кучми таки встояв у січні-лютому-березні. Воістину: за моє жито мене ж і бито.
Що ж до опозиції, то вона змагатиметься на майбутніх парламентських виборах в абсолютно нерівних умовах. Матиме місце повсюдне й тотальне використання адмінресурсу. Вже надійшла інформація, що за поданням облдержадміністрацій ЦВК має перекроїти третину округів, саме тих, які були б базовими для опозиційних кандидатів. Знаменно й інше: жодна загальнонаціональна телекомпанія не зголосилася на оголошений Фондом "Відродження" конкурс, який мав на меті провести рівні теледебати для всіх партій та блоків. Не спокусила навіть чимала сума пропонованого гранту - бо, виявляється, існувала чітка вказівка з Банкової: блоки Мороза й Тимошенко до телеефіру не допускати. Цим, до речі, влада сама граничне чітко визнала - хто є реальною опозицією.
А коли парламент ухвалив закон про обов'язкові теледебати, відразу ж було оголошено: президент накладе на нього "вето".
Закономірне запитання: все проти нас, то чи не камікадзе ми і чи свідомі того, що робимо. Не камікадзе, і свідомі. Бо не все проти нас, а лише нечисть проти нас. За нами головне - це настрої 90% виборців. Вони думають, як і ми. Ми це знаємо. Але дуже важливо, щоб і вони знали, що ми думаємо, як і вони. В цьому - наш ключ до успіху.
Висновок: опозиція повинна максимально мобілізуватися, бо саме на неї покладено сьогодні відповідальність за демократичний розвиток України. Іншого способу вплинути на ситуацію, аніж домогтися максимального представництва в органах влади всіх рівнів, у нас немає. А тому парламентські й місцеві вибори вимагатимуть від демократичної опозиції максимального напруження всіх сил.

3.
Наш з'їзд повинен у відповідності до Закону про вибори народних депутатів України ухвалити ряд кардинальних, остаточних уже для нас рішень стосовно участі партії в виборчій кампанії.
Нагадаю: рішення про входження до Форуму Національного Порятунку, який місяць тому став Блоком Юлії Тимошенко, далося нам дуже не просто.
Ми довго обговорювали його в нашій партії, обговорювали з нашими союзниками з УРН та УХДП. Ми робили все можливе для створення єдиного блоку Ющенка-Тимошенко, - і не наша вина, що лідер "Нашої України" виявився неготовим до такого кроку. І не дорікаймо йому за це. Для Ющенка очевидно владою було підготовлено єзуїтську альтернативу: виживання ціною приниження, або ж політичне нищення. Він вибрав виживання. Можливо, в тому його особисте спасіння.
Але чи маємо право ми в ім'я спасіння окремого політика приносити в жертву інтереси національні? Ось чому ми не "Нашій Україні". Зрештою, туди нас і не дуже запрошували. З тих самих причин.
Ми серйозно розглядали варіант самостійної участі в виборчій кампанії нашим блоком трьох партій (говорю про "Собор", УРП та УХДП) , за якого ми напевно не мали б ані проблем з формуванням списку, ані труднощів програмового характеру.
Але в час, коли на карту поставлено майбутнє України, подрібнювати сили опозиції було б злочинно. Тому ми - разом в блоці з Юлією Тимошенко, з яким нас єднає оцінка сьогоднішнього дня і найближчих дій для виходу нашої держави з кризи.
При цьому для нас, як ми вже говорили раніше, було не найпринциповішим наше представництво в списку, а яка сила і якою за впливом буде у Верховній Раді. Я сам неодноразово висловлював готовність балотуватися саме за мажоритарним виборчим округом. Не знімаю цієї пропозиції і сьогодні. Для нас важливими були принципи, з якими ми підемо на вибори. І мені приємно сказати, що робочий проект програми Блоку Юлії Тимошенко розроблено саме нами, в "Соборі", й підтримано нашими союзниками з УРП та УХДП.
Не менш важливими для нас є місцеві вибори. Саме після випробування місцевими виборами ми зможемо адекватно судити про реальну вагу тієї або іншої нашої місцевої організації. Саме здобувши мандати місцевих депутатів, ми зможемо реально впливати на ситуацію в конкретному селі, селищі чи місті, зміцнити наш зв'язок із виборцями.
Я не хочу заплющувати очі на проблеми, які існують у нашій взаємодії з іншими партіями блоку і, зокрема з "Батьківщиною". Як голова партії заступник керівника блоку, я, повірте, знаю ці проблеми не гірше кожного з тут присутніх. Давайте будемо відверті: частину цих проблем ми вже зняли, чимало ми знімемо в ході нашої спільної роботи, частину - можливо, зняти так і не вдасться. Але ми всі сьогодні повинні відповісти собі, що для нас важить більше: образи (нехай навіть обгрунтовані), чи спільна перемога на виборах, яка дасть змогу "Соборові" залишитися парламентською партією і осередком об'єднання принципових, нескорумпованих націонал-демократів? Про себе скажу - я готовий підкорити всі свої амбіції такій перемозі.
Висновок: сьогодні ми повинні ухвалити проект угоди про створення виборчого блоку і дати повноваження для підписання цієї угоди. А в найближчі місяці - покласти всі сили для перемоги.

4.
І останнє. Життя не закінчується 32 березня. Ми давно декларували, що нашою метою є єднання всіх націонал-демократів. Підписуючи рік тому декларацію про утворення блоку з УРП та УХДП, ми мали на увазі саме таку перспективу. І ось 25 листопада керівні органи трьох партій, діючи відповідно до політичної резолюції нашого другого з'їзду, визначили конкретні заходи на шляху до цього єднання.
Є чимало об'єктивних і суб'єктивних проблем цієї роботи. Але, попри все, я вірю: законів історичного розвитку в "одній окремо взятій Україні" зупинити не вдасться. Й міцні, демократичні, створені на ідеологічній основі партії стануть надійною гарантією динамічного поступу нашої держави, інструментом самореалізації її громадян, запорукою того, що з державною брехнею і сваволею буде покінчено. Тому нам потрібно іти на об'єднання наших трьох партій як найдинамічніше.
Можливо, ми вийдемо на формат більш широкого об'єднання. Було б добре. Але мінімум - об'єднання трьох зреалізувати повинні обов'язково. Інформую вас, що вже почали діяти програмова, статутна, інвентаризаційна комісії, які очолюють відповідно Л.Лук'яненко, А.Матвієнко та О.Сергієнко. Дату нашого об'єднавчого з'їзду призначено орієнтовно на 14 квітня наступного року.
То ж працюймо разом з УРП та УХДП. І нехай місяці перед виборами стануть справжньою школою єднання, щоб те, що ми плануємо зробити 14 квітня, стало лише формальною констатацією вже досягнутого в житті.
І тоді ми виконаємо те, що обіцяли, коли створювали УНП "СОБОР" два роки тому.
Бо згадаймо всі: через три дні виповниться рівно два роки від нашого установчого з'їзду, який ми назвали "З'їздом єднання національно-демократичних сил". На жаль, в силу відомих вам причин це єднання виявилося не таким широким, як нам хотілося б, але все ж ми дали величезний позитивний імпульс українській політиці, показавши: є люди, здатні за будь-яких умов не зраджувати своїх принципів. Два минулі роки були для нас часом великих випробувань. І нам нема чого соромитися нашої історії. В ній - і принципова позиція щодо ганебного "президентського" референдуму (мало хто тоді наважувався бути принциповим), і плідна законотворча робота групи "Соборність", і дві масштабні спортивні та культурно-просвітницькі експедиції, під час яких ми перетнули майже всю Україну, і великі масові акції нашої позиції і нашого протесту, і допомога десяткам тисяч конкретних людей.
Ми за ці роки заслужили повагу численних прихильників. Тому будьмо вірні нашим принципам, за які нас шанують люди. І пам'ятаймо: минаємо ми, але не минає Україна. Працюймо заради того, щоб нам завтра не було соромно за нас, сьогоднішніх. Щоб, зрештою нас не соромилися наші діти й онуки. Повірте, заради цього варто жити.
І будьмо певні, - для всіх нас знайдеться праця. Руки, серце і розум кожного з нас знадобляться. І ще повірте - попри всі труднощі, ми неодмінно переможемо. Інакше бути просто не може. Ми приречені на успіх.
Дякую за увагу.
Слава Україні!