Ваша Cвятосте! 
Дорогі друзі!
Шановні однодумці!
Делегати й гості нашого з`їзду!
Пані й панове!

Дозвольте від імені організаційного комітету привітати вас на з`їзді єднання національно-демократичних сил. Ми зібралися тут, бо Україна кличе нас до дії. "В єдності сила народу. Боже, нам єдності дай!" - співаємо у відомій патріотичній пісні. І водночас незрідка робимо все, щоб підтвердити невмирущість давньої приказки: "де двоє українців, там троє гетьманів".
Справді, останні роки нашої новітньої історії значно більшою мірою пройшли під знаком розколів і чвар, аніж під знаком єднання. І чим більше було чвар і розколів, тим убогішим і жалюгіднішим ставав наш люд. Хтось стверджує, що розколи - це наслідок. Ні, то наслідком роз`єднаності є наша сьогоднішня злиденність.
Ми зібралися тут, бо покликані поламати цю хибну й небезпечну традицію. Покликані дати Україні приклад нехай не такого широкого, як хотілося б, та все ж єднання. Покликані показати, що не наступимо вже вкотре на ті самі граблі розбрату.
Ми зібралися тут, щоб проголосити про створення Української Народної Партії "СОБОР"! Саме таку робочу назву пропонує Організаційний комітет, з*їзди і конференції учасників єднання. 
Але перед тим маємо ще раз спитати себе: чому навчила нас історія? В ім`я чого робимо крок до єднання? Чи маємо підстави й передумови для такого кроку? Якою повинна стати наша партія і чи справді стане вона такою? Без таких відповідей те, що ми творимо сьогодні, не матиме довгого життя. А стислий історичний час не дає нам права розмінюватися на одноденки-дрібниці.

Чому навчає нас історія?

"Історія - вчителька життя" - казали мудрі римляни. Тож огляньмо коротко власну недавню історію. Бодай задля того, щоб зрозуміти, де ми перебуваємо зараз, і усвідомити, яких помилок повторювати більше не варто.
Називати українське суспільство тяжко хворим - стало вже загальником. Втім, одну цитату хочу таки навести: 
"нині корупція проникла практично у всі сфери економіки, особливого поширення набули хабарництво та нехтування національними інтересами державними чиновниками, в тому числі високих рангів. Суми збитків, завданих державі внаслідок економічних злочинів, величезні.
Є дані, що зараз частка тіньової економіки в УКРАЇНІ фактично зрівнялася з офіційною. За оцінками експертів Світового банку, протягом останніх восьми років з УКРАЇНИ нелегально вивезено десятки мільярдів доларів. Найбільш корумпованими в УКРАЇНІ стали паливно-енергетичний та агропромисловий комплекси, сфера приватизації...."
Автор цих слів - зовсім не присутній тут Григорій Омельченко. Їх виголосив на розширеному засіданні координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю 14 грудня ц.р. Президент України Л.Кучма. Той самий Л.Кучма, який ще місяць перед тим доводив, що "не все так погано в нашому домі".
Парадоксально? Так. Але тільки на перший погляд. Не будьмо наївними. Леонід Данилович про все те, що сказав днями, знав значно раніше. Знав, але не діяв.
Бо діяти - означало б найперше сприяти розбудові громадянського суспільства, розбудити ініціативу, здійняти хвилю боротьби з рабством, яке скувало наше суспільство. Водночас, це означало б викликати гнів усіх злодіїв та їхній шалений опір. Така дія гарантувала б очищення суспільства, але ставила б під сумнів збереження президентського крісла. Бо при такому рівні життя перемога діючої влади можлива лише тоді, коли суспільство скуте страхом і непевністю, рабською залежністю і загрозою знищення інакодумців. Знищення в тому числі й фізичного.
Сьогодні Президент вимушений такий крок робити. Будемо вірити, що це - усвідомлено й серйозно. Не ставаймо в амбітну позу, простягнімо руку допомоги, бо це - чи не останній шанс.
Але зрозуміймо і зробімо висновок: Україна вимагає жертовності від своїх провідників Таких провідників ми повинні виховувати й підтримувати. І не ставаймо на дорогу помсти, не замикаймося в позиції ображених, не штовхаймо на цю дорогу інших. Натомість єднаймося, щоб діяти праведно.
Якщо продовжити висновки з уроків виборів, то варто зазначити і те, що вибори в цілому показали: стратегічна помилка опозиції полягала в неврахуванні суспільно-політичних і навіть ментальних зрушень, які відбулися після 1990 року. Тоді люди боялися відсутності змін. Тепер - бояться самих змін, бо переконалися: за результатами всіх попередніх виборів підтримка тих, хто будує свою кампанію лише на критиці, гарантує зміни тільки на гірше. Висновок: перемагатиме лише конструктив. 
Трагічним висновком є й те, що чим злиденніший народ, тим легше його купити, тим легше маніпулювати ним. Опозиція головний наголос зробила на упередження фальсифікацій під час голосування й підрахунку голосів, а головні фальсифікації відбулися значно раніше у свідомості людей - через монополізовані електронні ЗМІ, де московські іміджмейкери дуже вправно розігрували особливість нашої національної вдачі "аби не гірше". Висновок з цього: без серйозної просвітницької роботи, без незалежних ЗМІ, без інститутів громадянського суспільства змінити поведінку виборців неможливо.
Оглядаючи результати виборів, повинні визнати й те, що наше суспільство ще не готове повною мірою усвідомити, що йому потрібно, що відповідає його інтересам. Час ставить болюче запитання: чому ми так довго не можемо позбутися вже згадуваної такої притаманної українцям рабської психології, яку в нашого брата почали виховувати не сьогодні і не вчора, а ще від часів Руїни й вирізаного до ноги Батурина?
Однією з головних причин цього сьогодні є трагедія затоптаної національної ідеї, невіра багатьох у можливий ресурс української національної держави. Згадаймо: перше президентство Л.Кучми почалося не лише з обіцянки зробити російську мову офіційною, а і з заяви про те, що "національна ідея не спрацювала". Очевидно, цю думку поділяла тоді й значна частина українських виборців, які замість обіцяного достатку одержали сьогодення з усіма його "принадами". При цьому, однак, ані президентські спічрайтери, ані зневірені обивателі навіть і не намагалися окреслити контури тієї ідеї, яка буцімто себе не виправдала. 
Справедливості ради відзначмо: навіть національно-демократичні сили оперували поняттям "національна ідея" радше на емпіричному рівні, розуміючи за цим поняттям насамперед відроджену мову, історичну спадщину, національну символіку, але значно гірше уявляли майбутні сценарії розвитку України, її місце та роль у світі. 
І в цьому - ще один урок для нас. Національна ідея потребує не уславлення, а насамперед глибокого осмислення. Потребує не крику, а науково обгрунтованого наповнення і кропіткої напруженої праці.
Задумаймося, чи не до нашого затьмареного розуму звертається Ліна Костенко:
Бува народ маленький - а великий.
А ми давно розтоптані багном.
То чи не час підвестися нарешті з колін, сказати, хто ми є. З повагою поставитися до самих себе, а не принизливо вимолювати поваги до себе, їздячи світом.

Для чого робимо крок до єднання?

Події останнього часу з переконливістю показали - серйозно боротися за владу зможе тільки політична сила, яка спирається на тріаду визначальних факторів: ідеологія, структура, матеріальні ресурси. Наприкінці вісімдесятих - на початку дев`яностих демократи перемагали, спираючись тільки на ідеологію, і дуже малою мірою на структуру, майже зовсім не маючи матеріальної бази. Але ідея незалежності України була настільки потужною, що перемагала навіть без серйозних фінансів.
Натомість на останніх президентських виборах перемогли структура і великі гроші. Навряд чи вірили в справедливість того, що роблять, численні добре оплачувані активісти фонду "Соціальний захист". А проте вони цілковито переграли озброєних ідеєю, але незгуртованих і позбавлених великого матеріального ресурсу агітаторів від демократичної опозиції. Але й перший, і другий приклади - скоріше разові винятки.
Сьогодні можемо розраховувати на перспективу перемоги 2002 року і 2004 року, тільки забезпечивши поєднання усіх трьох чинників. 
Цілком очевидно, що поодинці розрізнені партії національно-демократичного спрямування на це нездатні. Про це красномовно говорять результати виборів до парламенту в березні 1998 року.
Це підтверджують і президентські вибори 1999 року, коли посварені між собою націонал-демократи так і не зуміли висунути з власного середовища кандидата, здатного реально боротися за перемогу. 
Лідери обох крил Руху пішли на вибори окремо, при цьому боротьба між Ю.Костенком та Г.Удовенком дуже швидко перетворилося зі змагання за президентську посаду на змагання за прихильність якомога більшого числа симпатиків колись єдиного Руху. І результати такого змагання - нищівні для обох Рухів, попри "тріскучу перемогу" костенківців.
Натомість представники більшості націонал-демократичних структур у пошуках харизматичного кандидата зупинилися на постаті екс-прем'єра, екс-голови СБУ Є.Марчука. Проте Марчук не був і не міг стати яскравим виразником поглядів саме цієї частини політичного спектру. Навіть у ході виборів він заявляв: я - соціал-демократ. Саме це штовхнуло його до пошуків іншої політичної ніші і до входження до "канівської четвірки", яка в такій конфігурації не мала жодної перспективи.
Результат поєднання людей з принципово різними поглядами виявився трагічним. Найбільшими, очевидно, виявилися втрати саме Є.Марчука, якому значна частина виборців не вибачила не так союзу з "респектабельним" О.Морозом, як спілки з одіозним "інтегратором слов'ян" О.Ткаченком. Карту "Марчука - зрадника правих" було вдало розіграно не лише пропрезидентською пресою, але й костенківським Рухом. Внаслідок цього рейтинг Є.Марчука не підвищився в більшості областей України й суттєво знизився на Галичині, де пересічний виборець -"патріот" волів обрати за менше зло - "державника" Л.Кучму.
Говорю про це тому, щоб показати, що на наступних президентських виборах націонал-демократи матимуть шанси на успіх тільки тоді, коли, об`єднавшись, не шукатимуть собі "варяга", який би "приїхав і владарював ними", а висунуть кандидата з власного середовища, який нестиме чітку відповідальність за всі свої кроки.
Говорячи ж про парламентські вибори, то всіх нас повинно цікавити насамперед не те, яка партія проведе і на скільки депутатів більше чи менше, а те, яка ідеологія пануватиме в парламенті. Заради національного інтересу всі ми повинні переступити через амбіції власної величі й об`єднуватися. 
Бо лише в єдності - сила впливу нашої дії. Лише в єдності ми зуміємо зорганізувати ефективну просвітницьку роботу в суспільстві. Адже лише на основі результатів цієї просвітницької діяльності зможемо очікувати, що в суспільстві сформується запит не на сірість і бездарність, а на розум і патріотизм, відповідальність і ефективну дію влади.
Лише в єдності ми здатні ствердити в суспільстві відкриту політику й відповідальну владу замість брехні й підкилимних брудних чвар. Лише відкрита політика влади може бути відповідальною і ефективною, лише відкрита політика влади, прозора для громадського контролю, зможе побороти корупцію і гарантувати справедливість.
Лише в єдності ми здатні перебороти в суспільстві панічний страх перед владою, а саму владу змусити позбутися проявів хижацтва й зрадництва. Лише так зуміємо виховати в суспільстві почуття поваги й солідарності до влади.

Чи є сьогодні передумови до єднання? Партія або блок?

Результати минулих виборів стали для багатьох холодним душем. Про необхідність єднання заговорили вголос. 
Об`єктивно сприяє єднанню й те, що ситуація після виборів справді суттєво різниться від тієї, яка була до виборів. 
По-перше, владні еліти вже не мають тієї ейфорії, яка була в них раніше від доступу до бюджетних та інших ресурсів. Грубо кажучи, з краденим щось треба робити, за нього потрібно відповідати. Не тримати ж його в кишенях. Не вкладати ж усе в канарські вілли. Сьогодні навіть найбезвідповідальніший уже розуміє - ми за межею терпіння. Спасіння - в позитивних зрушеннях. Звідси виникають і нестандартні кроки, як-от призначення прем`єром авторитетного реформатора-патріота, з яким можна й треба співпрацювати. Його опорою в ім`я України може стати тільки впливова політична державницька сила.
По-друге, влада, яка до виборів душила всякі прояви інакодумства, сьогодні сама виявляє, хоча й не дуже виразно, зацікавлення в певному рівні плюралізму думок, бодай для того, щоб забезпечити необхідну економічну стабільність, не допустивши безроздільного панування тільки одного хижацького антиукраїнського клану.
Всі ці об`єктивні фактори разом з глибоким шоком, який пережили більшість націонал-демократів від оголошення результатів виборів, створили унікально сприятливі обставини для єднання. При чому для об`єднання саме в політичну партію. Майбутнє демократичного розвитку визначатиметься партіями. Іншого механізму демократичний цивілізований світ ще не винайшов. Цю істину засвоїли навіть учора ще позапартійні олігархи, які сьогодні розбудовують ударними темпами всілякі "демократичні союзи". 
Проте, на жаль, у цьому залі присутній далеко не весь національно-демократичний спектр. Чому так сталося? Чому, попри заяви й навіть підписані декларації до об`єднання прийшли далеко не всі? 
Деякі не пішли в процес з ідеологічних міркувань. Деякі, на жаль, через амбіції лідерів. Дуже часто лідери навіть невеличкої, явно нежиттєспроможної партії гальмували, коли з`ясовувалося, що їхнє кволе, але улюблене дітище доведеться в кінцевому підсумку ліквідувати в ім`я створення чогось значно більшого й потужнішого. Назва цієї причини - інерція лідерства. Її можна було подолати тільки на один спосіб: обстоювати не лідера, а ідею, навколо якої потрібно єднатися. Якщо домовитися про ідею, з лідером буде простіше. Ми дотримувалися саме такого підходу. Але, на жаль, не всі виявилися до цього готовими.
Є й такі, які просто дозволяють викликати себе до високих кабінетів, а деякі - самі туди біжать, щоб отримати вказівку, як має поводити себе "незалежний" лідер і його "могутня" партія. Назва цієї причини - сила страху, яка рухає деякими вождями. 
Не знаю, як ви, а я впевнений: такий стрімкий процес розколів і народження нових партій, та їхня подальша бездіяльність, є добре продуманою політичною диверсією. Комусь це потрібно, - зрозуміло що не патріотам України.
На думку спало якось прочитане: муху "це-це" в Африці згубили не стільки отрутою, скільки тим, що запустили поміж них велику кількість стерилізованих індивідів, не здатних до запліднення. 
Боюся, що схожу роль щодо українського суспільства виконують сьогодні численні дрібні, неспроможні до дій партії. Тільки борються вони не з шкідливою мухою, а з майбутнім власного народу, якому вголос присягаються у вірності. Назва цієї причини - зрадництво.
Є ще одна причина - ілюзія лідерів багатьох невеликих партій, начебто можна зберегти свої структури, компенсувавши їхню слабкість вступом до блоку з потужнішими. Але це - ще одна дуже небезпечна ілюзія. Блоки справді формуватимуться - але формуватимуться сильними. Слабкі партії можуть створити тільки дуже слабкий блок. А сильні - навряд чи будуть у захопленні від того, що хтось прагне спаразитувати на їхній силі. А потім - є межа насичення блоку.
Тому ми, члени Оргкомітету, надзвичайно цінуємо позицію Української партії "Єдність", яка знайшла в собі мужність на ділі виправдати своє програмове гасло, та Всеукраїнського об`єднання "Відкрита політика", яке послідовно проводило ідею єднання від часу свого створення. Ми цінуємо також позицію фракції ДемПУ "За єднання національно-демократичних сил" і групи ЛДПУ "Ліберальні демократи - за відкриту політику". Адже йдеться про одні з найстаріших політичних партій України, утворені ще в 1990 році. Нам приємно, що справжні демократи з цих двох партій ітимуть надалі разом з нами. Ми сподіваємося, що врешті матиме силу подолати внутріпартійні ситуативні проблеми й долучитися до нашого об`єднання Християнсько-Народний Союз. Принаймні, так заявляє керівництво цієї партії.
Надзвичайно вагомим чинником процесу єднання стала участь у процесі низки авторитетних всеукраїнських громадських організацій, які делегували на наш з`їзд представників через механізм своїх політклубів. Ми раді вітати тут повноважних представників Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги, Української спілки освітян, Міжнародної ліги "Матері і сестри - молоді України", Всеукраїнського об*єднання ветеранів, Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г.Ващенка, Всеукраїнської асоціації "Безпека людини", Всеукраїнського братства "Асоціація ЕКОМІСТ", Незалежної професійної спілки працівників громадських організацій та підприємств інвалідів України "Щит", Молодіжної громадської організації "Екологія людини".
Але вагу наш процес набуде тільки тоді, коли маса об`єднаної партії перевищить суму мас суб`єктів-учасників єднання. Вже сьогодні з нами йдуть у цей процес народні депутати України К.Ситник, Г.Омельченко, А.Єрмак, В.Жердицький, народні артисти України А.Паламаренко, В.Розстальний, Г.Яблонська, Н.Свириденко, Президент Академії наук Вищої Школи України М.Дробноход, академіки цієї академії В.Яблонський, Г.Сагач, А.Погрібний, і цілий ряд відомих громадських діячів, науковців, митців, представників ділових кіл. Прошу вибачення, що не називаю навіть малої частини всіх, - але список вийшов би надто довгий. 

Якою повинна бути наша партія?

Вона повинна бути могутньою і самодостатньою, а не політичним флюгером, що змінює свій вектор з кожним повівом вітру. Відтак вона повинна стояти на підгрунті чіткої ідеології. Нарешті, щоб вирізнятися з кола численних партій і партійок, вона повинна мати бездоганний моральний авторитет, бути позбавлена комплексів амбіційності та чвар, здатною їх долати.
Йдучи до єднання, ми повинні вибудовувати чітку ієрархію інтересів: спершу національний, як святий, потім - корпоративний, партійний, яким готові поступитися лише заради першого, і тільки в третю чергу - особистий, що є важливим, але який завжди уступає першому і другому. Лише побудоване на таких принципах єднання зможе не тільки бути життєздатним, але й потрібним для України, авторитетним і сильним.
Аргументом за об*єднання є і те, що ціле завжди сильніше за суму складових. Дозволю собі послатися на приклад: у лютому 1996 року об'єдналися Партія демократичного відродження України і Трудовий конгрес України. Можна по-різному ставитися до НДП, яка виникла в результаті цього об'єднання, оцінювати причини трагедії цієї партії. Проте не можна заперечувати одного: її "вага" виявилася значно більшою від суми мас малопотужних ПДВУ і ТКУ. Чого не скажеш про жоден із партійних блоків - чим, як єдино вірною стратегією, тішать себе деякі політичні лідери. Якщо ми щиро хочемо об*єднуватися, то давайте це робити не зволікаючи, бо інакше гірко поплатимося за те, що забуваємо мудрість народну: відкладений добрий лише сир, або не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні.
Аналізуючи історію, здобутки і помилки багатьох українських партій, вже на самому старті ми повинні затямити: об`єднання може бути життєвим тільки тоді, коли спирається на чітко окреслену ідеологію й програмові засади. А партія, яку ми творимо, повинна вміти не тільки "іти у владу" (це - природньо, бо влада є для партії важелем втілення власної програми), а і, в разі необхідності, з гідністю "йти з влади". Бо інакше чіпляння за владу перетовриться на дискредитацію і самої партії, і сповідуваних нею гасел. Партія формує владу і визначає її склад, а не влада маніпулює партією.
На відміну від партій, фінансованих волковими, бакаями, суркісами, націонал-демократи в цілому і ми в тому числі не маємо шансів на такі обсяги фінансування. Але ми можемо й повинні обійти їх у іншому - адже ми орієнтуємося на ту частину українського електорату, яка не продається. Нашими прихильниками є люди, які щиро вболівають за долю України, для яких головне - ідея, ідея збереження Українського роду, а не зашмульгана подачка, маленька дрібка того, що раніше в тебе-таки вкрали. Разом з тим я запевняю - є в Україні достатня кількість чесних, патріотичних підприємців та фінансистів, щирих українців, які останнім поділяться, але не краденим, а власним, задля святої справи. Разом з ними ми забезпечимо достатню матеріально-технічну базу нової партії. 
І нехай скромнішими будуть наші видатки, але за сумарним вектором трьох складових - ідея, структура, матеріальні ресурси, - ми зуміємо стати провідною політичною силою в Україні.

Щодо Програми, Статут та ідеології партії. 

Всі ви отримали проекти декларації, програми та статуту об`єднаної партії. В основу декларації та програми покладено наше бачення національної ідеї та національної держави. Спокійно поставмося до того, що декого в нашому суспільстві лякає саме слово "національний". Зрозуміймо, що жупел страху від цього слова формувався віками не українською, а космополітичною, запроданською владою. Чинили так, бо боялися національної гідності як сили, дужчої за будь-яку іншу зброю.
Ви отримали колегіально опрацьовані повноважними представниками суб*єктів єднання проекти програмових документів. В них, визначаючи такі ліберальні цінності, як пріоритет людини, повагу до її гідності, природних прав і свобод, принципів демократії, плюралізму і толерантності, захист товаровиробників від свавілля державних чиновників, ми досить високо оцінюємо можливості ідеології українського консерватизму в його антропологічному трактуванні. Суть цієї ідеології полягає в тому, що будь-якому народові, в тому числі і українському, є що відстоювати, зберігати і передавати майбутнім поколінням. 
Український народ протягом багатьох століть створював власну, відмінну від інших, національну культуру. В конкретних історичних умовах формувалася ментальність народу, відповідно до якої створювалися соціально-політичні інститути, власна політико-правова система. Навіть у періоди революційних потрясінь наш народ вистояв і зберіг свою ідентичність. Це сталося тільки тому, що не було розірвано історичний зв*язок поколінь. Наш народ зумів зберегти свої вікові звичаї і традиції, а одними лише постановами та законами неможливо знищити матеріальні і духовні основи будь-якої культури.
Як свідчить історія, форсування процесу знищення старих порядків і заміна їх новими або не має успіху, або має трагічні наслідки, тому найбільш доцільним і природнім є еволюційний шлях розвитку, що передбачає заперечення старого і творення нового. Разом з тим еволюційний процес вбирає в себе з минулого все життєздатне, все, що пройшло випробування часом.
З точки зору консервативної ідеології суспільство має базуватися на ієрархічній основі, в основі якої кожен індивід виконує відповідні соціальні функції, забезпечуючи цілісність та життєздатність всього соціального організму. В ідеалі у суспільстві мають бути створені такі умови, що будуть забезпечувати природній баланс між інтересами особи та інтересами суспільства. Найбільш бажаним є досягнення компромісів між філософією Я і філософією Ми. Необхідно ще раз наголосити на тому, що людина - істота соціальна і як член суспільства вона має не тільки Права але і Обов*язки. Забезпечити виконання прав і обов*язків всіма членами суспільства може тільки сильна і справедлива національна держава.
Проект Статуту передбачає поєднання демократизму з достатньо чіткою організаційною структурою. Партія спиратиметься на мережу територіальних та місцевих організацій. І сила її визначатиметься саме тим, наскільки вона зуміє дійти до кожної виборчої дільниці. Реальне завдання, яке повинні собі поставити вже найближчим часом - це знайти симпатика партії в кожному, навіть найменшому населеному пункті. Наша партія воістину повинна стати народною !
Наголошу на одній рисі проекту Статуту. Ми відразу домовилися, що лідерські амбіції не повинні зупинити процес єднання. Тому ми наполегливо запроваджуємо в наш Статут положення про обов`язковість таємного голосування з ряду визначальних для партії питань. Серед них - вибори голови партії і голів територіальних організацій, визначення кандидатури від партії на посаду Президента України та формування партійного списку на вибори до парламенту. Внесено й положення про Раду Старійшин партії, яка складатиметься з людей, наділених бездоганним моральним авторитетом, великим життєвим досвідом і матиме найширші права. Зокрема, саме вона пропонуватиме з*їздові кандидатуру лідера партії, а, в разі потреби, зможе ініціювати його відставку. 
Про назву нової партії. Пропонувалися різні варіанти. Серед них - і вже згадана "Українська солідарність", і "Об`єднана демократична партія". Оргкомітет зупинився на робочій назві "Українська Народна Партія", оскільки вона найбільшою мірою за канонами політології відповідає обраній нами ідеології і програмі. Крім того, саме ця назва найбільшою мірою сприйнята суб`єктами єднання. Тож станьмо справжніми народовцями, гідними нащадками тих, хто до кінця віддавав себе українському народові.

Про місце нашої партії в політичному спектрі України. 

Ми свідомо не намагалися сподобатися всім, замаскуватися, щоб на Донбасі здаватися "трохи червоними", в Одесі - "трохи лібералами", а в Галичині - "трохи націоналістами". Йдеться навіть не про те, що при цьому в сприйнятті людей плюсуються часто не "позитиви", а саме "мінуси".
Але якщо ми вирішили бути чесними, то повинні сказати прямо: наші прихильники, наша соціальна база - це національно свідомі виборці, патріоти своєї України. Сьогодні таких виборців зовсім немало - про свою належність до національно-демократичного спектру заявляє майже кожен четвертий громадянин. А проте ці люди сьогодні дезорієнтовані чварами дрібних партій, внутріпартійними розколами, переходом ряду колишніх кумирів в услужіння сьогоднішній не зовсім українській і зовсім не моральній владі, пояснюючи, що без влади не можна. Та можна, запевняю. Це владі, якщо вона хоче відповідати цій назві, не можна без незалежних партій. 
Тому наш обов`язок - повернути людям і Україні надію. Розбудити в них самоповагу. Показати, що не всі ладні змінювати принципи на догоду політичній кон`юнктурі і лякатися страшної маски влади, бо то лише маска. Ми покликані сьогодні посіяти надію і продемонструвати, що хтось здатен започаткувати об`єднання після нескінченних розколів. 
Партія бере на себе відповідальність стати виразником інтересів національно й політично свідомої частини народу й розширювати свою електоральну базу, несучи свої ідеї в народ, а не підлаштовуючись під смаки "охлосу". Партія, маючи чітку ідейну основу, не припускатиме жодних хитань і сумнівних з морального погляду компромісів. 
І ми будемо розширювати свій електорат, не обдурюючи нікого (полишімо це всіляким "союзам демократів", об*єднаним партійцям), а копіткою просвітницькою роботою разом з громадськими організаціями, які пішли в єднання з нами, збільшуючи число національно свідомих громадян. Їхніх голосів нам вистачить для того, щоб створити чималу впливову фракцію в новому парламенті.

Переспективи.

Звичайно, сьогодні відбувається тільки перший крок до єднання. 
Другий крок - формування найширшої політичної коаліції сил, які обстоюють демократичний розвиток незалежної України, виступають проти засилля корумпованих олігархічних кланів. Наші природні партнери по такій коаліції - ті партії національно-демократичного спектру, які з різних причин не ішли в процес створення єдиної партії. Це, в першу чергу, ПРП, обидва Рухи, "Вперед, Україна!", об*єднання "Ми". 
Але не мусимо відкидати і ідеї можливої найширшої коаліції патріотичних антикорупційних сил, умовно кажучи, від Слави Стецько і до Олександра Мороза. 
Завдання мінімум при формуванні коаліції - дієвий блок на парламентські вибори. Завдання-максимум - вихід на другий етап єднання національно-демократичних сил, створення партії, яка об*єднала увесь цей фланг політичного спектру.
Паралельно ми змагатимемо до утворення дієвої парламентської більшості. Необхідність і певні можливості для цього з`явилися з призначенням на посаду прем`єр-міністра України Віктора Ющенка. Ми всі глибоко шануємо Віктора Андрійовича. Вважаємо, що серед багатьох українських політиків його вирізняють великий авторитет, у тому числі й за межами України, глибокий професіоналізм, і, нарешті, український патріотизм. Він, як ніколи, сьогодні потребує підтримки національно-демократичного крила. Цього потребує Україна! 
Україна отримала шанс дуже хиткий, бо не від В.Ющенка все залежить. Але ми мусимо зробити все, щоб цим шансом скористатися. Тому будемо готові підтримати всі кроки прем`єра, співзвучні нашій програмі, скеровані на вихід України з кризи. Водночас ми не тішимо себе ейфорією, що віднині все різко зміниться. 
Все залежатиме від того, наскільки вдасться перейти від конфронтації виконавчої та законодавчої влади до їхньої конструктивної співпраці. На нашу думку, для цього потрібно сформувати більшість, яка не тільки візьме на себе всю політичну, публічну, поіменну відповідальність за дії уряду перед народом, але й матиме реальні важелі впливу на цей уряд. Ідеї такої більшості запропоновано десятьма народними депутатами України, серед яких - представники майбутньої депутатської групи нашої партії.
Те, що шлях формування такої цивілізованої більшості, утвердження демократії не буде безхмарним, переконує і продовження епопеї з "конституційним референдумом". Українців хочуть переконати, начебто найбільшою їхньою проблемою залишається створення другої палати парламенту. Насправді ж мета цих дій зрозуміла - поставити виконавчу владу поза будь-яким контролем. Тому нашою першочерговою справою правиці повинна стати підтримка парламентаризму, противага авторитарній конституційній реформі. Бо в іншому разі стратегічна мета 2002 і 2004 року може бути назавжди знята з порядку денного. 
Маємо запропонувати суспільству власну антикорупційну програму. 
Нарешті, пам*ятаймо про те, що майбутнє України на карті світу досі нічим не гарантоване. Ми досі говоримо про різновекторність нашої політики, намагаємося сподобатися всім - але й не пробували знайти свого місця в новому світі, який дедалі більше стає багатополюсним. А тим часом ситуація складається для України не кращим чином. Наш кордон з Росією в силу відомих причин продовжується аж до Бреста. А в самій Росії до влади приходять проімперські, войовничі сили, що говоритимуть з Україною тільки з позиції сили. З іншого боку, розширення НАТО та Європейського Союзу на схід неминуче поставить нас перед вибором: один з кордонів України повинен перестати бути прозорим. Я не перебільшую, альтернатива може бути тільки одна - закрити взагалі всі кордони України. Але ж ніхто з нас не прагне до автаркії.
І тут наша партія повинна буде допомогти суспільству зробити такий вибір, який відповідає стратегічним інтересам української держави, збереження й розцвіту української нації, входження України до європейського дому повноправним і поважним суб*єктом.
І знов-таки, щоб допомогти Українській державі стати сильною, повинні насамперед стати сильною партією. З думкою про це ставаймо до праці. 
На завершення не тішмо себе ілюзіями. Ліміт історичного часу, що відведений для вибору і дії майже вичерпано. Наша ближча перспектива не є легкою і всипаною пелюстками троянд. Але в нас є і залишається наша Україна, сьогоднішнє і завтрашнє українського народу. Й заради цього ми повинні підводитися і братися завзято до справи. Бо іншого вибору, який зоставить нам право називатися українцями, вже не будемо мати.
Як символ цього вибору, ми шукали єдине містке слово, яке б озвалося в душі кожного свідомого українця, яке б гуртувало всіх нас. Мені здається, ми знайшли таке слово - "СОБОР". Воно втілює нашу відданість одвічним ідеалам духовності українського народу, прагненню збудувати свій власний храм, здолати дорогу до нього, соборності наших земель, єдності патріотів України. За цим словом - єдність епох, від промовленого в Святій Софії "Слова про Закон і Благодать" митрополита Іларіона і до "Собору" Олеся Гончара.
То ж хай живе Українська Народна Партія "СОБОР"! 
Слава Україні!