Комплекс маніпуляції

Українська газета, 13 липня 2005 року

Різниця між настроями в Україні початку 2005 року і його середини - величезна. Після загалом очікуваних перших розчарувань, пов'язаних із кадровими змінами (або незмінами) настали чергові - глибші і більш небезпечні розчарування, оскільки вони породжують зневіру людей у спроможність нової влади йти шляхом, який декларувався на Майдані. А може, вся справа в нашому сприйнятті? Може, просто слід змінити точку зору?

У 70-х роках минулого сторіччя британський психолог Генрі Тайфель зробив відкриття, яке дуже вплинуло на розвиток суспільної психології. Провівши оригінальні експерименти, він показав, яку важливу роль у підвищенні самооцінки людей відіграють порівняння з якоюсь іншою групою. Так за допомогою корисних для себе порівнянь з іншими і народжується те, що називають суспільною самосвідомістю.

Дослідження Тайфеля мали широкий розголос, бо дозволяли пояснити конфліктні ситуації, розбрат і політичні чвари. Психологи стали розуміти, звідки береться потреба дискримінації і приниження членів інших груп. Тайфель і його співробітники показали, що суспільна самосвідомість (і пов'язана з нею потреба дискримінації чужинців) з'являється не тільки на тлі національних чи класових відмінностей, а навіть тоді, коли людей, які беруть участь у дослідженні, поділити за їхніми художніми смаками або просто шляхом жеребкування. Щоб у такої групи з'явилася самосвідомість, необхідна інша група - для приниження, дискримінації чи, принаймні, для вигідних порівнянь.

Це песимістичне бачення людської натури дочекалося критики лише в 2001 році, коли Амелі Мамменді, Адреас Клінк і Рупперт Браун оприлюднили результати своїх досліджень появи національної самосвідомості. Ці психологи, як і Тайфель, схиляли частину піддослідних робити вигідні порівняння з іншою групою, акцентуючи тезу, що в їхній країні живеться загалом краще, ніж в інших. Другій групі пропонувалося натомість задуматися над минулим свого народу і над тим, яких успіхів досягла їхня країна. Їх попросили сформулювати аргументи на користь тези, що в їхній країні нині живеться краще, ніж у минулому. Після такої процедури в обох груп зміцнилася суспільна самосвідомість, відтак їхня потреба високої самооцінки була заспокоєна. Але з'явилася одна принципова різниця: ті, чия самосвідомість будувалася на протиставленні з іншими групами, після експерименту проявляли більшу схильність до дискримінації іноземців і до різних упереджень. У другої групи, самосвідомість якої будувалася шляхом нагадування минувшини, позитивна самооцінка не поєднувалася з бажанням принизити інших.

Результати цих досліджень показують, що національна самосвідомість може бути посилена двома різними способами, перший з яких веде до шовінізму і дискримінації інших, а другий - до толерантності. Потребу посилення самосвідомості використовують, звичайно ж, політики, адже підвищення ними самооцінки виборців легко переходить у голоси на їхню підтримку. Тому, коли ми черговий раз чуємо обурені заяви політиків щодо імперських прагнень Росії чи агресивної політики НАТО, варто пригадати про відкриття суспільних психологів.

Можна помітити, що в Україні потреба високої самооцінки заспокоюється обома способами, хоча в політичному житті самосвідомість частіше будується шляхом створення негативного образу інших груп.

Усі ми пам'ятаємо, як у виступах тоді ще кандидата у президенти Віктора Ющенка постійно повторювалися нагадування про наш славний родовід і про унікальність української культури. Помаранчева революція різко підняла самооцінку українців. Вони повірили, ніби в Україні з'явилося громадянське суспільство, здатне відстояти демократію і свої інтереси. Та вже через кілька місяців після перемоги у нас знову заговорили про загрозу встановлення авторитарної влади. І, що важливо, говорить про це не опозиція, а ті, хто вистояв на Майдані. Виявляється, для подолання кучмізму мало змінити владу. Треба ще й домогтися виконання нею своїх обіцянок.

Безперечним позитивом революції стало значне поліпшення іміджу українців у світі. Як і кожна людина, суспільство оцінює себе через сприйняття іншими, як через власне віддзеркалення. Особливо виразно підвищення самооцінки відбулося через порівняння українців із білорусами і росіянами, які досі не змогли подолати пострадянського авторитаризму. Але ще ж так недавно всі ми були радянським народом. А самосвідомість радянської людини десятиліттями формувалася на протиставленні капіталістичному ворогу. Особливо глибоко в повоєнні роки вкорінилося вороже ставлення до німців, пізніше - до американців. Після здобуття Україною незалежності деякі національно-патріотичні сили намагаються вибудовувати самосвідомість українців (особливо західних) на звинуваченні у всіх наших бідах росіян. У той же час окремі радикальні середовища не без успіху роздмухують попіл антисемітизму.

Ще одним яскравим прикладом тут може бути Дмитро Корчинський, який прагне підняти самосвідомість виборців заявами про унікальну роль нашого народу у визволенні Європи, за що вона нам досі не заплатила, і про майбутню українську державу від Адріатики до Кавказу. Таким чином, гра на підвищенні самооцінки людей стає витонченим способом підкупу виборця. Але саме ця гра посилює поділ нашого суспільства на східняків і західняків, проросійських і прозахідних, щирих патріотів і "жидомасонів".

Релігійна самосвідомість українців, яка протягом століть не дозволяла їм асимілюватися в польській державі, поділяє сьогодні українське суспільство на "канонічних" і "неканонічних", православних і греко-католиків. І можна тільки позаздрити полякам чи литовцям, яких віра єднає з усім католицьким світом.

А 2 квітня у Варшавському кафедральному соборі можна було зустріти і атеїстів, і євреїв. Адже помер Папа, який підіймав сукупну самооцінку всіх польських громадян, - пише Міхал Білевіч у тижневику "Polityka".

Як бачимо, описані психологами стратегії піднесення сукупної самооцінки успішно застосовуються і політиками, і священнослужителями. Але пам'ятаймо про наслідки. Самосвідомість, збудована шляхом нагадування важкої, але гідної минувшини, є, звичайно, більш трудомісткою. Значно легше говорити про загрозу російського імперіалізму, шукати винних і зрадників, заявляти, що українці - кращі європейці, ніж вони самі... Негативні наслідки такого шляху можуть виявитися дуже тривалими, адже змінити сформовані стереотипи буде страшенно важко.

Богдан ОЛЕКСЮК