Інфляція популізму

Українська газета, 31 серпня 2005 року

Зростання реального валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні у липні цього року становило 2,4% порівняно з аналогічним періодом минулого року, а за підсумками січня-липня - 3,7%. Мінекономіки навіть припустило, що прогноз річного зростання ВВП може бути знижений із 8,2 до 6-6,5%. Але чи буде й він реалізований? Як вважає керівник групи радників голови Нацбанку України Валерій Литвицький, до кінця року показник зростання ВВП може досягти всього 5-5,5%.

У принципі, періодичне зниження темпів зростання економіки - це не лише проблема нашої країни. З нею стикається й увесь інший світ. Погано те, що в нас, особливо в уряді, про неї вважають за краще не говорити, вдаючи, що все йде добре. За винятком хіба що першого віце-прем'єра України Анатолія Кінаха, який не задоволений оцінкою, яку дала сама собі виконавча влада за підсумками півріччя своєї діяльності. До серйозних прорахунків Кінах зараховує відсутність великих інвестицій, а також хаос, що виник у сфері середнього та малого бізнесу у зв'язку з відсіканням його від спрощеної системи оподаткування. На думку Кінаха, влада на цьому багато втратила, в тому числі певну кількість довіри. "Це мало стати предметом розмови при підбитті підсумків роботи уряду, - вважає друга людина в уряді, яка, схоже, не полишає думки стати першою, - а також те, наскільки сьогодні адекватний баланс між стратегією розвитку й тактикою споживання. Хоч як це сумно, сьогодні у нас переважає споживання. А ми повинні перейти на етап модернізації економіки, посилення інвестиційної політики. І не допускати зростання популістської складової".

Хоч як не прикро констатувати неузгодженість позицій в урядовій команді, важко не погодитися з критикою Анатолія Кириловича. Якби хтось проспав вибори і Помаранчеву революцію, то, пробудившись сьогодні, міг би подумати, що їх виграли соціалісти. І не тому, що вони зайняли низку відповідальних посад у виконавчій владі, а через те, що у країні фактично реалізується не соціальна, а соціалістична популістська політика уряду.

Ми критикували стару владу за те, що надходження від приватизації спрямовувалися не на розвиток економіки, як це роблять інші країни, а на соціальні виплати, намагаючись хоч якось поліпшити свій імідж. Влада змінилася, але нова діє так само. Навіть - ще гірше! Бо ж розподіляються гроші не стільки від приватизації, як від реприватизації. І вже не стоять у черзі на українському кордоні інвестиції. І не зрозуміло, як Президент збирається виконати обіцянку створити 5 мільйонів нових робочих місць. І знову заробітчани змушені вирушати за кордон. Як і колись - переважно нелегально, бо ж і нова влада досі не уклала з рядом країн угоди про легальне працевлаштування наших громадян.

Тим часом в Україні зростання грошової маси, не підкріпленої зростанням виробництва, призводить до інфляції. Як за підручником. Але люди розчаровані не стільки зростанням цін, як браком реальних змін, зокрема в економіці. Бо ж навряд чи хтось із тих, хто стояв на Майдані, мріяв про "повторну приватизацію" і адміністративне керування ціноутворенням.

Добрим уроком для українського уряду міг би стати досвід реформ в сусідній Польщі. Зокрема, точка зору недавнього прем'єр-міністра Лєшека Міллера, колишнього голови панівної партії Союз демократичної лівиці, яку він висловив у програмній статті, опублікованій впливовим тижневиком "Wprost". Міллер, схоже, зрозумів те, чого не розуміють українські ліві, не розуміє Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко.

Зазначивши, що він не вважає поділ на правицю і лівицю застарілим, Лєшек Міллер наголосив: "Економіка, яка протягом півтора століття була тереном радикальної поляризації, перестає бути полем конфронтації лівиці і правиці. Різниця поступово стирається, оскільки суперечка між лібералізмом і соціалізмом закінчена. Неозброєним оком видно, яка система ефективніша. Можна також легко довести, що не варто сперечатися з ринком, бо врешті-решт ринок завжди має рацію".

"Головною метою політиків, - пише далі Лєшек Міллер, - повинне бути сприяння економічному розвитку, адже тільки розвиток робить можливим зростання кількості робочих місць, а відтак і обмеження до розумних меж рівня безробіття. Швидке зростання і низьке безробіття гарантують відповідний рівень життя людей. Потрібна також ефективна суспільна політика, оскільки економічне зростання автоматично не усуває нерівності і диспропорції. Навпаки - може їх поглиблювати. Однак розвиток неможливий без цілковитої свободи економічної діяльності. Відтак ринок вимагає ліберальної політики, бо тільки тоді повністю виявляє свої можливості".

Говорячи про завдання перед сучасною лівицею, яка прагне досягнути тривалого і високого економічного зростання, а також справедливого розподілу його продуктів, Міллер наголошує на необхідності розділення економічної і суспільної політики. Адже вироблення національного доходу і його розподіл є різними сферами, де діють різні закони. В першій - жорсткі та об'єктивні економічні закони, а в другій - принципи суспільної справедливості.

"Однак аби справедливо розподіляти, потрібно спочатку виробити. Якщо нема чого ділити, не може бути мови про якусь справедливість, - пише Лєшек Міллер. - Тому необхідно підтримувати і розвивати підприємливість і вільний ринок... Тільки здорова, ефективна і конкурентна вільноринкова економіка може бути джерелом задоволення суспільних потреб".

Лідер польської лівиці визнає, що помилкою була спроба реалізації партійної програми СЛД за допомогою інструментів, які деформують і послаблюють вільноринковий механізм. Це вело до послаблення темпів економічного розвитку. Наводиться приклад лінійного податку, проти якого виступають ліві. Для сучасної ж лівиці податки мають бути інструментом економічного зростання, тому вид податкової системи повинен визначатися лише тим, чи стимулює вона економічне зростання, - переконаний Міллер.

Такі самі думки можна зустріти у відомому маніфесті Блера і Шредера 1999 року. Видатні лідери європейської лівиці не могли не реагувати на зниження конкурентоспроможності європейської економіки, на зростаюче відставання від Америки, а передусім - на усталений стереотип, що лівиця вміє справедливо розподіляти, підвищуючи з цією метою податки, але не здатна створити умови, які би стимулювали економічне зростання.

Для того, щоб наздогнати розвинуті країни, Україна мусить розвиватися швидше, ніж Польща чи країни Західної Європи. Занадто багато втрачено часу і ресурсів. Відтепер темпи зростання ще багато років залишатимуться головною проблемою України, і не можна допустити, щоб для уряду її важливість була підмінена популізмом розподілу. Навіть перед виборами, якими б визначальними вони не були.

Богдан ОЛЕКСЮК