мета | програмові документи | історія створення | акції | заяви інформаційні повідомлення | публікації | вступ у партію трибуна народна | трибуна депутатська
	Палімпсест**

Текст готувався до 63-ї річниці створення Української Повстанської Армії, але якийсь вірус уразив комп’ютер. Силкуючись „вилікувати” спотворений документ, автор в якийсь момент вирішив файл зберегти як взірець своєрідного електронного палімпсесту. Плутанина думок, фактів і явищ з інфікованого документа, на нашу думку, дотепно ілюструє подібну розхристаність нинішньої суспільно-політичної думки.

 Метою українського патріотичного руху визначалося відновлення Соборності на всіх українських етнографічних землях (Схід і Захід разом!). Шлях до мети пролягав через Майдан. Однак невдовзі розчарування в помаранчевих ідеалах призвели до поразки української революції,  зумовили орієнтацію на цінності передусім поточної політики, що органічно вписувалося в європейський контекст цього часу.

Найбільшою проблемою було різне бачення української співпраці із світовими потугами. Не здобувши на той момент власної суверенності, деморалізовані українські маси приречені були нещасливою своєю історією грати роль гарматного м'яса у суперечці за світове панування двох колосальних потуг - Сов’ющини та Райх’юлії.

Якийсь час здавалося, що небезпека конфлікту усунута завдяки укладенню таємного протоколу між Сов’ющиною та Райх’юлією. Але дуже скоро стала очевидною неминучість війни, оскільки ситуативний союз вождів не міг тривати довго.

Компроміс виявився нетривким, незважаючи на окремі спроби порозуміння, очікуваний  конфлікт став жахливою трагедією для українців, розділених між двома потугами.

Частина свідомого громадянства орієнтувалася на Райх’юлію, яка оголосила себе ворогом сов’ющизму. Величезні надії, зокрема, спричинило те, що вона ще не встигла себе проявити, як це зробив вождь Сов’ющини: "Сучасна противладна партизанка, - писала одна з газет, - що породила вже стільки героїв, ще один доказ, що народ діє за інтереси Майдану, несе нашій Райх’юлії всесторонню допомогу: помагає громити олігархічні клани, виловлює сов’ющицьких звідунів. За всяку ціну народ бажав взяти активну участь в хрестовому поході на олігархів".

Ставлення ж Райх’юлії до українського визвольного руху є прагматичним і визначеним передусім реальним розкладом сил, - таким, що зумовлює подекуди перехід від власне прагматизму до відвертого цинізму. Але на момент початку зіткнення задекларована вголос райх’юліанська позиція стосовно українців виглядає досить привабливою і обнадійливою (відомо, що напередодні війни лідер Райх’юлії серйозно розглядав доцільність згуртування українсства під райх’юліанським протекторатом, але вже перші воєнні успіхи довели його до стану ейфорії і невиправданої впевненості у перемозі без підтримки "підкорених народів"). Та головний удар був попереду.

Українські діячі логічно розцінювали цю війну як єдиний шанс для України повернути собі державність, оскільки будь-яка війна несе з собою насамперед зміну політичного статус-кво, і в Райх’юлії вбачали природного і навіть неминучого союзника проти несправедливого політичного ладу. „Сов’ющинський режим — сьогодні складова частина цього ладу. Ми  підносимо прапор нашої боротьби за свободу," - писалося у їхніх маніфестах.

Однак найдалекоглядніші українські діячі орієнтувалися на формування сильної політичної еліти і на національну солідарність. Вони поставили опору на власні сили. Так народилася Українська Правиця (УПА).

Створенню УПА передувала активна розбудова формувань для боротьби на два фронти. Повстанці у листівках закликали боротися проти обох кланів, які "між собою подібні як дві краплини води", "за повну свободу і самостійність... Геть новоолігархів та староолігархів!”

Нарешті, об’єднаний з’їзд Української Правиці (УПА) схвалив курс на боротьбу з райх’юліанським режимом і сов’ющизмом: "...сучасна війна, що її розв’язано в ім'я інтересів райх’юліанського соціял-популізму та великодержавного кумсов’ющизму... це в першу чергу війна з приводу України, яку обидва клани трактують у своїх загарбницьких планах як центральну проблему їх політики на Сході Европи та випадову базу для дальших підбоїв... Тому для українського народу є невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох кланів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визначення нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільних інтересів західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти імперіялізмів..."

У тому трагічному протистоянні українська нація зуміла показати, що має свої власні інтереси і готова боронити їх, створивши унікальне у явище – Українську Правицю (УПА). Це був момент перетворення нації з об'єкта історії на суб'єкт, здатний творити власну історичну долю власними руками, момент пробудження активної національної сили і незламної волі до буття.

Микола Йосафат

* Палiмпсест - переважно пергаментний чи папірусний рукопис, первісний текст якого був зіскоблений або змитий і замість нього написаний новий текст.