УРП "Собор" - Самостійна Україна

УРП „Собор” веде Блок Юлії Тимошенко до Київради

Інтерв’ю Юрія Гнаткевича тижневику „Самостійна Україна” (1-7 липня 2005 р.)

Недавні довибори до Київради, що відбулися у Подільському районі, закінчилися спочатку гучним скандалом а потім нічим. Судові розбірки між колишнім керівником виборчого штабу В. Ющенка на Подолі Петром Головатенком і начальником управління земельних ресурсів Анатолієм Муховіковим, кожен з яких вважає себе обраним, закінчилися висновком суду, що істину встановлювати неможливо і недоцільно.

У цьому контексті цікавою видається перспектива довиборів до Київради, що відбудуться 10 липня на Лісовому масиві. Тут колишній заступник О. Омельченка по міській держадміністрації М. Поживанов, який був депутатом Київради від Лісового масиву, став депутатом Верховної Ради за списком Блоку В. Ющенка, а столичний округ № 27 став „вільним”. Округ є вільним, а кандидатам на ньому зараз тісно. Їх аж двадцять чотири. Тут є і помічник самого Поживанова, і колишній керівник штабу В. Ющенка у Деснянському районі. Свого кандидата висунула Київська міська організація Української республіканської партії „Собор”, домовившись про його підтримку партією Юлії Тимошенко „Батьківщина”. Вийшла цікава локальна виборча інтрига. Кого ж підтримають виборці? Оцінкою ситуації ми поцікавилися у лідера столичної організації УРП „Собор”, депутата Верховної Ради 1-ого скликання Юрія Гнаткевича.

Юрію Васильовичу! На президентських виборах усі кандидати в депутати по округу №27, які мають тут реальний шанс на перемогу, ще недавно на президентських виборах були в одній команді. А зараз на Лісовому масиві вони поборюють один одного. У чому тут справа? Невже не можна було домовитися про спільного кандидата, який став би членом фракції „Наша Україна” у Київраді?

Свого часу в коаліції „Сила народу”, яка підтримувала В. Ющенка, об’єдналися різні політичні сили, які мали спільну історичну мету - повалити кучмівський злодійський режим і розвернути політичний курс України. Завдання і зараз у нас одне, але все ж таки це є різні політичні сили, які мають дещо відмінні політичні орієнтації і політичне минуле. Вони мають різних лідерів і різні кадрові команди. Вибори на Лісовому масиві не вирішують надто великих політичних проблем, а сили, що підтримують нишішню владу, нічим надто серйозним зараз не ризикують: хтось програє, а хтось виграє. Коаліції „Сила народу” вже нема і її складові вирішили позмагатися.

Хоча УРП „Собор” була і є дуже активною партією, вона самостійно в жодних виборах участі раніше не брала, оскільки завжди була у блоках. Останні чотири роки ми входимо до Блоку Юлії Тимошенко. Нам дуже цікаво, як нас сприйме київський виборець. Іще один важливий фактор. У Київраді зараз є фракція „Наша Україна”, але вона якась непомітна, безініціативна, небойова. І не дивно! Адже жодного представника Блоку Юлії Тимошенко там немає. Тому нам важливо мати своє представництво у Київраді, бути в курсі київських справ, знати, що там коїться. Відомо ж бо, що в Київраді ситуація нині непроста. Чого варта, наприклад, епопея з роздачею депутатами Київради землі кучмістам і самим собі. Точиться боротьба і за землю в центральних районах міста під дорогі забудови.

До речі, як збирається УРП „Собор” йти на майбутні парламентські вибори, самостійно, чи з кимсь блокуватиметься?

На думку членів Центрального Проводу нашої партії, немає жодної причини і жодного сенсу виходити з Блоку Юлії Тимошенко. Сама Юля каже, що їй з нами комфортно. Якщо вона вирішить йти на парламентські вибори одним списком з партією В. Ющенка „Народний Союз”, то і ми підемо за нею. Якщо ж щось трапиться і буде вирішено йти окремими блоками, то ми залишимося з Юльою. Наша партія висунула її на посаду прем’єра. Наш лідер Анатолій Матвієнко, очолюючи кримський уряд, є членом її команди. Їм зараз не легко. Ми відчуваємо відповідальність за Юлю і ми будемо підтримувати її далі. Така моя особиста позиція і вона, як мені здається, збігається з думкою більшості керівництва партії.

Юрію Васильовичу! Максим Луцький, якого УРП „Собор” висунула кандидатом в депутати Київради”, сам попросився балотуватися, чи це була ідея когось іншого?

Першим запропонував, аби наша організація взяла участь у цих довиборах член Центральної Ради нашої партії Олександр Головко, який живе у Деснянському районі а працює у Верховній Раді головним консультантом фракції Блоку Юлії Тимошенко. Потім скликали засідання Проводу міської організації і стали думати кого висунути кандидатом. Було кілька кандидатур, а зупинилися на Максимові. Звичайно ж, Ви запитаєте „чому?”. Я відразу поясню. Максим Луцький є, я сказав би, успішною людиною нового часу. Йому ще тільки 29 років, а він вже кандидат наук, проректор одного з найбільших столичних університетів, де відповідає за важливі ділянки розвитку університету. Він показував мені, скільки вдалося зробити його команді в університеті. Це не може не захоплювати. Дехто казав мені: „Такий молодий, а такий спритний. Щось тут не так.” А я пригадую своє власне життя. Я теж у 31 рік захистив дисертацію а в 32 роки став завідувачем кафедрою в політехнічному інституті. Коли настала демократія, я сміливо вклинився у політику і виграв вибори до Верховної Ради у тодішньому Жовтневому районі. Мене ніхто ніколи не проштовхував, швидше навпаки. Мене штовхало прагнення досягнути більшого в житті, знати більше, більше заробляти для сім’ї. Щось подібне ми маємо у випадку з Максимом Луцьким, який пройшов школу від дрібного підприємця і керівника невеликої фірми, яка займалася комп’ютеризацією, до наймолодшого проректора в Україні. За свідченням працівників НАУ Максим є надзвичайно вимогливим проректором, а в університеті його називають просто Максимом або Максом. За годину часу, яку я провів з ним у його кабінеті, йому тричі телефонував ректор університету: про щось радився, щось просив, чимсь цікавився.

Коли Максим вперше зайшов до нашої партії і попросив анкету для вступу до неї, Анатолій Матвієнко запитав його: „Скажіть по правді, що Вам треба?” „Мені особисто нічого не треба, - відповів Максим, - я хочу знайти партійний колектив, за допомогою якого я міг би на щось впливати у нашій державі, бо я бачу, що в ній щось не те робиться.” Така громадянська позиція гарантує Максимові добре політичне майбутнє. Ми віримо в нього. Ми знаємо, що в Київраді він не підведе. Він землю чи щось інше „дерибанити” не дасть і фракцію „Наша Україна” розбудить.

Наостанок, Юрію Васильовичу! Як Ви ставитеся до останніх подій навколо Київради і навколо Олександра Омельченка. Біля Київради тривалтий час стояли намети з вимогою відставки мера. НаметівУРП „Собор” там не було.

Справді, наших наметів не було, хоча ми були категорично за те, щоб після Помаранчевої революції і після відомого земельного скандалу владу у Києві і його районах слід було поміняти. Наші представники активно співпрацювали з Комітетом порятунку Києва. На з’їзді нашої партії я заявив, що київські республіканці не виходять із стану опозиції до київської влади. Наприклад, у подіях у Шевченківському районі наші активісти і члени УРП „Собор”, що є депутатами Шевченківської райради, стали ініціаторами боротьби за повалення корупційного керівництва району. Але там ми бачили і досі бачимо шанс перемогти і знали, кого ми хочемо бачити на чолі районної влади. А революція у Київраді не відбудеться, бо Київ не має власного Ющенка і власної Юлі, за якими пішов би народ. На наступних виборах Київради і Міського Голови (а залишилося до них усього одинадцять місяців) кияни владу самі поміняють. Я в цьому впевнений.

Що хочете побажати мешканцям Лісового масиву?

Хочу побажати їм віри в перемогу нашої української справи. Хочу попросити їх бути суспільно активними і закликати прийти на вибори у неділю 10 липня. Київрада керує Києвом і від того, хто в ній „сидить”, залежить багато. Передаю привіт усім, хто вчився, вчиться, працював чи працює у Київському політехнічному інституті. Я вдячний йому за те, що він, як кажуть, вивів мене в люди.