УРП "Собор" - Українське Слово

Народний депутат, Академік НАНУ Костянтин Ситник: Наша перемога неминуча

Українське Слово, 31/03/2004

— Шановний Костянтине Меркурійовичу! Де зараз знаходиться Україна як держава, суспільство, нація після 13 років незалежності?
— Є прогрес і є регрес. Це парадокс сучасного життя України. Стало більше свободи, спілкування, наші громадяни отримують більше іноземної інформації про економіку, політику. Набагато менше — наукової інформації. За кордоном я бачив бібліотеки, які одержують на свою діяльність щорічно 50 мільйонів доларів. Не можна навіть порівнювати інформаційну забезпеченість нашої країни з іншими. Основне наше багатство — наша незалежність.
— Незалежність від Росії?
— Незалежність для України. А з Росією можна дружити. Ми горді і самостійні, навіть коли маємо справу з потужними західними країнами, а перед Росією чомусь згинаємось. Згинаються наші президенти. На них ніхто не тиснув, крім власного вчорашнього дня, крім власного консерватизму, крім інерції мислення. Чому Словаччина або Фінляндія живуть без Росії, а ми не можемо? Ми маємо з Фінляндією, з Польщею, Словаччиною нормальні економічні зв’язки. Розвиваймо такі самі відносини з Росією.
— У чому головна проблема нашої країни?
— Сьогодні основна проблема нашої країни і держави — у непротивленні більшості нашого народу своєму рабському становищу, свавіллю влади, бідності. Частіше треба нагадувати людям слова Т. Шевченка: «А ми дивились і мовчали та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби…».
— Часто європейці дивуються, що українці не захищають свої права. Європа бачить і розуміє, але ж Україна повинна сама вирішувати свої проблеми. Як говорив Іван Павло ІІ, Україна сама повинна пронести свого хреста.
— Є сумнів у Вашій правоті. Зробіть інтелектуальний експеримент. А не було б опозиції, а не було б виходу на вулиці, а не було б волі людей щось змінити, як би тоді було? Звичайно, якби у Києві вийшли 500 тисяч із 3 мільйонів, — причому вийшли не для того, щоб там щось ламати, ні. Просто вийшли на вулиці і цим самим показали своє ставлення до влади, навіть без плакатів, тільки покажіть мовчазно владі, що так далі жити не хочемо і не будемо. Сьогодні вийшли, завтра, і хоча б три-п’ять днів, і ми б перемогли.
— Наскільки очікування нашого народу збіглись з реальними здобутками?
— Більшість очікувань не стали реальністю, хоч вони ґрунтувались на твердій основі. Народ живе гірше, ніж у 70—90-ті роки минулого століття. Весь цей час за рівень життя людей відповідає виконавча влада. Значить, Президент і уряд винні в зубожінні народу, безладі, який переживає країна. Корупція, брак матеріальних ресурсів, тяжкий стан науки, медицини, безлюдні заводські цехи, незасіяні поля. Все це триває майже 13 років. То чи заслуговує доброго слова виконавча влада?
— Костянтине Меркурійовичу! Яким Ви, один з найвизначніших українських науковців, бачите місце науки в Україні?
— Я зараз більше вболіваю за тим, чи є серйозна перспектива для науки у нашому суспільстві і нашій державі. Чому? Нині дуже складна демографічна ситуація. Науку в Україні робить старше покоління. Молоді майже нема. А та, що є, — максимум здібна, але не талановита. Народ завжди народжує геніїв — одиниці, талантів — десятки, а здібних — сотні. А сотні тисяч і мільйони — це люди хороші й середні, можуть бути чудовими працівниками, але Бог, природа не наділили їх талантом. І ось я думаю, чи сьогодні в Україні народжуються талановиті, геніальні люди?
— Куди вони діваються?
— Ось дивіться, минулого року школу закінчили 900 тисяч дітей, поступили у вищі навчальні заклади 650 тисяч, а народилося 375 тисяч. Що буде через 17 років? Таланти й генії — дуже рідкісне явище у людському суспільстві, а якщо наше суспільство руйнували з 1914 року: Перша світова, голод 21-го, колективізація й голод 31—33-го років, арешти 23—52-го років, чотири роки війни, післявоєнний частковий голод в окремих областях, недоїдання зараз, немає можливості лікуватись, і люди помирають раніше, бо нема своєчасної операції, нема надійних ліків — і людини нема. А що таке через 17 років — 375 тисяч? Не всі вони виживуть до того періоду. Але нам передусім треба буде підготувати людей фізичної праці — це професії будівельника, слюсаря, токаря, це спеціальності, без яких людина просто не може жити.
— А хіба без науки може жити суспільство?
— Може. Але — як? Слів у нас було достатньо, найкращі слова про науку сказав Президент Кучма: «Без науки Україна не має майбутнього». Хороші, прекрасні слова. А що він сказав про інновації, якою важливою є для нас інноваційна політика, — а не минуло й кількох місяців, як уряд призупинив дію законів про інноваційну діяльність в Україні. В бюджеті не закладено жодної копійки на інноваційну діяльність.
— Це як у спорті — на 100 тисяч може народитися не більше однієї людини, яка здатна пробігти 100 метрів за 10,0 секунд. Її треба знайти і підготувати. Ніхто інший на це не здатний.
— Талант для науки повинен знайти вчитель. Сьогодні освіта — на дуже низькому рівні. Треба, щоб був дуже талановитий вчитель, щоб побачив цю дитину, бо вона може бути балуваною, неспокійною, не встигати з більшості предметів, але при цьому — мати задатки великого математика або геніального фізика. І треба, щоб хтось це помітив. І якщо вчитель фізики скаже керівникові класу: «Це така талановита дитина, її треба берегти і спрямувати у відповідну галузь науки», — все буде гаразд. А якщо він навіть не помітить цієї дитини, то нічого робити державі, що підготувала таких вчителів, яких не цікавить дитина, її здібності. Справжня мати, батько не тільки захоплені дитиною, а й можуть навіть перебільшувати таланти своєї дитини. А вчитель зобов’язаний помітити Богом дані великі здібності і талант.
Я абсолютно переконаний, що якби мені не сказав Федір Іванович Терещенко, зав. кафедрою ботаніки у педагогічному інституті, що треба вступати до аспірантури, я сам не зміг би побачити у собі особливий талант. Країна повинна всіляко підтримувати і берегти саме таких вчителів.
— Але ж він Вам це сказав, хоча йому ніхто ні копійки за це не дав. Це було багато років тому. Якою повинна бути мотивація цього вчителя, щоб він шукав, хотів знайти таланти?
— Потрібні радикальні революційні зміни, перш за все в освіті.
— Але ж «радикальна зміна» вже є — оцінка у 12 балів!
— Реформа, яка не підвищує інтерес молоді до наукової діяльності у школі з дітьми, не стимулюватиме розвиток науки у країні! Університетів ми створили багато, а молодь у педагогічні університети йде тільки тому, що в інші вона не може потрапити. В будь-яку реформу треба в першу чергу закладати серйозне поліпшення матеріального забезпечення працівників вищої і середньої школи. У вчителя повинна бути найвища зарплата у нашій країні. Його праця має гідно оплачуватися, щоб він міг купити книгу, журнал, відвідати театр, послухати музику, створити сім’ю тощо.
— Отже, поки Україна не змінить свого ставлення до вчителя, нема чого очікувати від науки?
— Якийсь час і освіта і наука ще працюватимуть, бо є старе покоління кадрів, але сьогодні вони не мають майбутнього. Змінити ситуацію зможе лише нова влада, яка вболіває за демографію, школу і науку. Ось англійський прем’єр, повернувшись із Індії, де побачив, що там у деяких галузях науки вони перевищують славетну Великобританію, сказав на парламенті: «Справа у нас з наукою кепська». І вони сьогодні створюють умови для творчого, наукового зростання своїх талановитих громадян. Америка зацікавлена, щоб до неї їхали з будь-якого краю світу вчені, і вони їдуть: з України, з Китаю, інших країн. Китайці сказали: «Е, ні — так не буде, і всіх директорів інститутів, віком понад 50, — звільнити з посад, професор має одержувати не 50—100, а 1000 доларів; на кожного вченого виділяти не 0, а 20 тисяч доларів на прилади й устаткування». Так, і тільки так треба робити і в Україні.
— Діти можновладців їдуть вчитися за кордон. Як розуміти те, що люди, які мали б піклуватися про державу, посилають своїх дітей за кордон?
— Ви відповіли на своє запитання. Навіть Амосов їхав робити операцію до Німеччини, бо там — надійніша медицина. Значить, він не вірив, що тут настільки надійна медицина, що його врятують. І коли він повернувся, я йому сказав: «А чому я не побоявся і тут робив, а Ви поїхали?». Він відповів: «Ти просто щаслива людина! Ти був на волосину від смерті. Ми ж тобі не все казали! І коли тобі говорять, що 6% смертності, — це неправда!». Тому я не звинувачую наших можновладців. Питання у тому, чи повернуться їхні діти. Нехай їдуть, якщо це нам дозволяють наші закони й здоровий глузд. Я був у Оксфорді, у книгарні — триповерхова книгарня, де праці — тільки одного Оксфорда. Ви бачите ці видання й різноманітність наукових напрямів. Ви бачите тихе спокійне місто. У мене грошей нема, я б усіх своїх внуків послав саме в Оксфорд. Я був у Сієтлі в університеті на Міжнародному ботанічному конгресі. Я бачив там прекрасні лабораторії. А які умови для роботи! Вдвічі менше людей поїхали б за кордон, якби у нас були нормальні умови для роботи навіть за невисокої зарплати. Якщо вони патріотично налаштовані й поїхали туди, щоб здобути справжні знання, я їм не дорікаю. Повернуться й працюватимуть на нашу рідну Україну. Мало того, вони іншими очима оцінять безлад у власній країні, бо побачать колосальний контраст.
— Костянтине Меркурійовичу! У Верховній Раді — пульс політики. Де ми знаходимось? Як можуть розвиватися події і що робити громадянинові? Влада говорить, що опозиція не дає працювати. Опозиція каже, що влада — злочинна. Реформа раптом вискочила, як Пилип з конопель, і люди розгубилися.
— Головна біда України сьогодні — це аморальність і цинізм влади. Бо коли вища школа захворіла на хабарництво і брехню, — то це ж умови формування моралі найінтелектуальніших центрів України! На превеликий жаль, пропрезидентська більшість в останні місяці дедалі більше виявляє цинізм, порушує регламент і мораль, поводиться свавільно й агресивно.
Чому важко зробити прогноз? Якщо так триватиме і далі, то влада залишиться такою, якою й була. Особи, конкретні, підуть з влади, а система влади, суть влади залишаться. Тому що невелика різниця між Януковичем і Кучмою у філософії, економічних питаннях, політиці. Я вважаю, що Янукович ще слабший, ніж Кучма, і, може, навіть не стільки слабший, скільки гірший. Якщо методи, якими прийшли у парламент передусім депутати від Донеччини, будуть перенесені на всю Україну, — для України це велика біда.
Український народ повинен знати, що він хоч у чомусь, хоч крихітку, але винен у тому, що живе так, що не своєю волею визначає свою долю. І не треба, щоб від кожної партії на виборах стояли спостерігачі. Хай самі люди будуть зацікавлені і хай комісії створюють і помагають здійснити демократичні вибори. Нашим виборцям треба стати людьми сміливими, гордими, позбавитися рабського страху перед тими, хто живе їхнім коштом. Їм треба знайти у собі силу волі не купуватись за 20 гривень чи кілограм гречки і голосувати по совісті за кращу власну долю і долю України.
— Який, на Вашу думку, найбільший прорив України за 13 років?
— Я вважаю, що найбільшим проривом є наявність опозиції, більшість якої проводить послідовну державну обґрунтовану політику в інтересах України та її народу.
— Леонід Данилович говорить, що вся опозиція — це ті, кого усунули від влади за помилки, а лише комуністи — справжня опозиція?
— То велика неправда. В опозиції я ціную наявність сильної волі і безстрашність, совість і честь, порядність, патріотизм і націоналізм. Ми маємо сьогодні серед мерів, голів сільрад безстрашних людей. Вони знають, що над ними весь час висить меч. Бо завтра можуть зняти. І це — над усіма. Але декого тримають при собі. Когось — пряником: ось тобі Героя України, орден чи премію. А ті, хто проти Президента, нічого не одержать, а ще й безробітними стануть. Майбутнє — за опозицією, бо вона — високоморальна і патріотична. Якщо нам удасться подолати інертність свідомості багатьох українців, страх перед владою, то наша перемога — неминуча!
— Дякую за розмову!

Вів розмову
Петро ПетрІв