УРП "Собор" - Депутатський запит

Депутатський запит

02 лютого 2005 року

ГЕНЕРАЛЬНОМУ ПРОКУРОРУ УКРАЇНИ
ПІСКУНУ С. М.

ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ

Про порушення кримінальної справи та взяття під варту колишнього Президента України Кучму Леоніда Даниловича за організацію викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, що спричинило його вбивство; організацію посягання на життя та заподіяння тілесних ушкоджень народному депутатові Олександру Єльяшкевичу; організацію незаконного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; одержання хабарів в особливо великих розмірах; зловживання владою та службовим становищем; перевищення влади і службових повноважень; пособництво окремим державним діячам у привласненні й розтраті державних валютних коштів в особливо великих розмірах і відмиванні їх за кордоном та вчинення інших злочинів

11 липня 2002 року Верховна Рада України відповідно до ст. 89 Конституції України утворила Тимчасову слідчу комісію з розслідування обставин убивств журналістів Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, посягання на життя народного депутата України Олександра Єльяшкевича та фактів порушень державними діячами Конституції й законів України.
23 серпня 2002 року до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України і до Вас, як Генерального прокурора України, звернулася Мирослава Гонгадзе із заявою про злочин, вчинений Президентом України Л. Кучмою, колишнім главою Адміністрації Президента, нині Головою Верховної Ради України В. Литвином, колишнім міністром внутрішніх справ України Ю. Кравченком, колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л. Деркачем проти її чоловіка Георгія Гонгадзе (заява й матеріали до неї знаходяться в Генеральній Прокуратурі).
У заяві М. Гонгадзе, зокрема, повідомляє: “16 вересня 2000 року при невідомих обставинах пропав мій чоловік Георгій Гонгадзе. За фактом його зникнення порушено кримінальну справу. Після виявлення 2 листопада 2000 року обезголовленого трупа невідомого чоловіка в Таращанському районі Київської області Генеральним прокурором України була порушена кримінальна справа за фактом убивства Георгія Гонгадзе. У листі до Голови Верховної Ради України І. Плюща тодішній Генеральний прокурор М. Потебенько повідомив, що на підставі висновків експертиз та оцінки доказів Генеральна прокуратура визнала належність Таращанського тіла Георгію Гонгадзе (лист № 06-9314-00 від 17 травня 2001 року). 28 листопада 2000 року на сесії Верховної Ради України народний депутат Олександр Мороз зробив заяву про те, що наявні у нього докази засвідчують, що Президент України Л. Кучма, тодішній глава Адміністрації Президента В. Литвин, тодішній міністр внутрішніх справ України Ю. Кравченко причетні до організації викрадення та вбивства Георгія Гонгадзе. В той же день О. Мороз під час прес-конференції озвучив аудіозаписи, зроблені у кабінеті Президента України старшим офіцером безпеки Управління Державної охорони Миколою Мельниченком. На аудіозаписах Л. Кучма, В. Литвин, Ю. Кравченко, Л. Деркач ведуть неодноразові розмови із застосуванням нецензурної лексики про те, як ліквідувати мого чоловіка Георгія Гонгадзе. Я неодноразово прослуховувала аудіозаписи і засвідчую, що голоси, які звучать на аудіозаписах, безсумнівно належать Л. Кучмі, В. Литвину, Ю. Кравченку, Л. Деркачу. У США я познайомилася та неодноразово зустрічалася з М. Мельниченком, який підтвердив, що він дійсно зробив вищезгадані записи, вони достовірні, і він готовий це підтвердити в суді, як в Україні, так і в США. Згідно з висновками експертизи, записані М. Мельниченком магнітні фонограми, які були досліджені експертом Брюсом Кенігом, є достовірними і монтажу не піддавалися. Наявні докази засвідчують, що Л. Кучма, В. Литвин, Ю. Кравченко, Л. Деркач є співучасниками злочину – організаторами викрадення мого чоловіка Георгія Гонгадзе, що спричинило тяжкі наслідки, тобто в їхніх діях є ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 КК України (організація викрадення людини, вчинена організованою групою осіб за попередньою змовою)”.
У заяві М. Гонгадзе вимагала від Генерального прокурора України порушити кримінальну справу проти Л. Кучми, В. Литвина, Ю. Кравченка, Л. Деркача за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 КК України, і притягти їх до кримінальної відповідальності.
27 серпня 2002 року до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України і до Вас, як Генерального прокурора України, звернувся М. Мельниченко із завою про злочин, вчинений Президентом України Л. Кучмою, колишнім главою Адміністрації Президента, нині Головою Верховної Ради України В. Литвином, колишнім міністром внутрішніх справ України Ю. Кравченком, колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л. Деркачем проти журналіста Георгія Гонгадзе (копія заяви і матеріали до неї знаходяться в Генеральній Прокуратурі).
У заяві М. Мельниченко, зокрема, повідомляє: “Я працював в Адміністрації Президента України з 1994 року по жовтень 2000 року на різних посадах. Остання – старший офіцер безпеки Управління Державної охорони України. Під час виконання своїх службових обов’язків я став свідком скоєння кримінальних злочинів Президентом України Л. Кучмою, колишнім главою Адміністрації Президента, нині Головою Верховної Ради України В. Литвином, колишнім міністром внутрішніх справ України Ю. Кравченком, колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л. Деркачем, головою Державної податкової адміністрації М. Азаровим, помічником Президента України О. Волковим та іншими державними діячами і посадовими особами. Будучи свідком скоєння злочинів вищезазначеними особами, я записав різними записуючими пристроями у службовому кабінеті Президента України та інших службових приміщеннях, де перебував Л. Кучма, їхні розмови, які дають змогу встановити факти планування й підготовки цих злочинів. Технічно документуючи підготовку до скоєння злочинів вищими посадовими особами України, я діяв у стані необхідної оборони і крайньої необхідності. 28 листопада 2000 року народний депутат України Олександр Мороз оприлюднив декілька фрагментів аудіозаписів, зроблених мною у службовому кабінеті Президента України Л. Кучми, на яких містяться розмови Л. Кучми, Ю. Кравченка, В. Литвина, Л. Деркача про організацію викрадення та вбивства опозиційного журналіста, головного редактора Інтернет-видання “Українська правда” Георгія Гонгадзе. На зроблених мною аудіозаписах Л. Кучма, В. Литвин, Ю. Кравченко, Л. Деркач неодноразово ведуть розмови з використанням брутальних слів про те, як фізично розправитися з Георгієм Гонгадзе. Ці аудіозаписи мною були зроблені впродовж червня – першої половини вересня 2000 року. 16 вересня 2000 року, як повідомили засоби масової інформації, Георгій Гонгадзе зник. Аналіз фактичних даних, які містяться на цих аудіозаписах, дав мені підстави зробити однозначний висновок: Президент України Л. Кучма, тодішній глава Адміністрації Президента, нині Голова Верховної Ради України В. Литвин, колишній міністр внутрішніх справ України Ю. Кравченко та тодішній голова Служби безпеки України, нині народний депутат України Л. Деркач є співучасниками злочину – організаторами викрадення Георгія Гонгадзе, що спричинило тяжкі наслідки. За дорученням Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України третього скликання американська компанія “Бек Тек” провела експертизу зроблених мною аудіозаписів. Для проведення експертизи я надав американському експерту Брюсу Кенігу оригінали аудіозаписів та технічні пристрої, за допомогою яких я зробив ці записи. Згідно з висновками експертизи (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року), зроблені мною аудіозаписи є достовірними і монтажу не піддавалися”.
Експерт Брюс Кеніг (компанія “Бек Тек”, США) провів лабораторне дослідження п’яти аудіозаписів розмов Л. Кучми з В. Литвином, Ю. Кравченком, які вони вели про журналіста Георгія Гонгадзе, записаних М. Мельниченком 3 липня та 11 вересня 2000 року у службовому кабінеті Президента України. Згідно з висновком Брюса Кеніга, досліджені ним аудіозаписи є цілісними, автентичними і монтажу не піддавалися (копія лабораторного звіту № 0108300 від 8 лютого 2002 року знаходиться в Генеральній Прокуратурі).
У заяві М. Мельниченко вимагав від Генерального прокурора України порушити кримінальну справу проти Л. Кучми, В. Литвина, Ю. Кравченка, Л. Деркача за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 КК України (викрадення Георгія Гонгадзе, вчинене організованою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, за попередньою змовою) і притягти їх до кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Разом із заявою М. Мельниченко передав десять розшифровок аудіозаписів розмов Л. Кучми з В. Литвином, Ю. Кравченком, Л. Деркачем про Георгія Гонгадзе (розшифровки знаходяться в Генеральній Прокуратурі).
Заяви М. Гонгадзе і М. Мельниченка, протокол власноручних записів М. Мельниченком своїх показань, розшифровки аудіозаписів та інші документи, додані до цих заяв, завірені у встановленому законом порядку. Перед написанням заяв М. Гонгадзе та М. Мельниченко згідно зі ст. 95 КПК України були попереджені про кримінальну відповідальність, яка передбачена ст. 383 КК України, за неправдиве повідомлення (донос) про вчинення злочину.
Під час депутатського розслідування обставин зникнення та вбивства журналіста Георгія Гонгадзе Тимчасовою слідчою комісією встановлено таке: 12 червня 2000 року Голова Служби безпеки України Л. Деркач доповідав Президенту України Л. Кучмі у його службовому кабінеті про обставини опублікування Г. Гонгадзе статті, в якій ішла мова про те, що “наступний український Путін - це Андрій Деркач”. В ході розмови, Л. Кучма запитав Л. Деркача (цитую): “Так вы ж ему пиздец можете сделать?” На що Л. Деркач відповів: “Да, так, все, пиздец ему. Я его, блядь, задрочу”. В кінці розмови Л. Кучма дав вказівку Л. Деркачу (цитую): “Розберись с ним как следует”, а Л. Деркач заявив (цитую): “Гонгадзе поставлю на место…”
Ця розмова була зафіксована старшим офіцером безпеки Управління Державної охорони України майором М. Мельниченком за допомогою технічного пристрою.
27 січня 2005 року мною, як головою Тимчасової слідчої комісії, встановлено, що після вище наведеної розмови, 29 червня 2000 року за вказівкою Голови Служби безпеки України Л. Деркача була заведена справа оперативної перевірки щодо головного редактора Інтернет-видання “Українська правда” Георгія Гонгадзе “у зв’язку з можливою передачею ним представникам іноземних організацій або окремим іноземним громадянам інформації про Україну, що не підлягає розголошенню, яка стала йому відома під час здійснення журналістської діяльності”. Справі була присвоєна назва “Провокатор”. Безпосереднє керівництво “розробкою” Г. Гонгадзе здійснювали: перший заступник Голови СБУ Землянський Ю. В., заступник Голови СБУ Шатковський П. М. та заступник начальника Управління “Т” Філіппов В. Є.
На початку липня 2000 року Голова Київського міського суду надав СБУ санкцію на проведення повного комплексу оперативно-технічних заходів (зовнішнє спостереження, прослуховування телефонних розмов, використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації тощо) щодо Г. Гонгадзе.
15 вересня 2000 року (тобто за день до зникнення Г. Гонгадзе) справа оперативної перевірки “Провокатор” була закрита і, за вказівкою Голови СБУ Л. Деркача, була знищена, про що був складений відповідний акт.
Наприкінці 2000 року генеральний прокурор України М. Потебенько направив до Управління “Т” СБУ працівника Генеральної прокуратури для перевірки законності заведення зазначеної справи, якому був наданий для ознайомлення акт про знищення справи “Провокатор”. Працівник Генеральної прокуратури обмежився відміткою про “законність дій СБУ”.
28 січня 2005 року я направив голові Служби безпеки України І. Смешку депутатське звернення “Про проведення службового розслідування обставин заведення справи оперативної перевірки щодо журналіста Георгія Гонгадзе під назвою “Провокатор” (копія депутатського звернення додається).
2 вересня 2002 року Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, розглянувши заяви М. Гонгадзе і М. Мельниченка, дослідивши викладені у них фактичні дані, а також аудіозаписи розмов Л. Кучми з В. Литвином, Ю. Кравченком, Л. Деркачем про викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, дослідивши висновки експерта Брюса Кеніга (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року) та інші зібрані докази і, давши їм оцінку, дійшла висновку:
– наявних доказів достатньо для того, щоб вважати Президента України Л. Кучму, колишнього главу Адміністрації Президента, нині Голову Верховної Ради України В. Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю. Кравченка, колишнього голову Служби безпеки України, нині народного депутата України Л. Деркача співучасниками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 КК України, тобто організаторами викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, вчиненого організованою групою осіб за попередньою змовою, що спричинило тяжкі наслідки.
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України ухвалила:
– вимагати від Вас, як Генерального прокурора України, відповідно до ст. 4, 94, 95, 97, 98 КПК України порушення кримінальної справи проти Президента України Л. Кучми, Голови Верховної Ради України В. Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю. Кравченка, народного депутата України Л. Деркача за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 КК України; проведення повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи й притягнення до кримінальної відповідальності Л. Кучми, В. Литвина, Ю. Кравченка, Л. Деркача у встановленому законом порядку (ухвала знаходиться в Генеральній Прокуратурі).
4 вересня 2002 року Вам було передано заяви М. Гонгадзе, М. Мельниченка, десять розшифровок аудіозаписів розмов про Георгія Гонгадзе, висновки експерта Брюса Кеніга (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року) та інші докази для порушення кримінальної справи щодо Л. Кучми, В. Литвина, Ю. Кравченка, Л. Деркача.
Довідка: 10 грудня 2002 року на засіданні Тимчасової слідчої комісії Ви, як Генеральний прокурор України, офіційно повідомили, що згідно з висновками повторних експертиз, тіло, яке було знайдене 2 листопада 2000 року в лісовому масиві Таращанського району Київської області, належать журналісту Георгію Гонгадзе, смерть якого наступила в результаті відтинання голови від тулуба.

* * *

Тимчасова слідча комісія розглянула заяву Єльяшкевича О. С. від 27 серпня 2002 року про злочини, вчинені проти нього Президентом України Кучмою Л. Д., колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Деркачем Л. В. та іншими посадовими особами, заяву Мельниченка М. І. від 27 серпня 2002 року про злочини, вчинені Президентом України Кучмою Л. Д., колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Деркачем Л. В. та іншими посадовими особами проти Єльяшкевича О. С., висновки експертизи компанії “Бек Тек” (США, експерт Брюс Е. Кеніг) від 16 лютого 2002 року, та інші докази про обставини посягання на життя державного діяча Єльяшкевича О. С.
Брюс Кеніг провів експертні дослідження аудіозаписів розмови Л. Кучми і Л. Деркача про організацію побиття народного депутата О. Єльяшкевича та розмови Л. Кучми з В. Малєвим про продаж Іраку радарних систем “Кольчуга” і дійшов висновку, що й ці аудіозаписи є автентичними і монтажу не піддавалися.
Згідно з повідомленням офіційних осіб США, урядові установи США, зокрема, ФБР і Агентство національної безпеки, провели експертизу записаного М. Мельниченком аудіозапису розмови Президента України Л. Кучми з головою “Укрспецекспорту” В. Малєвим про продаж Іраку радарної системи “Кольчуга”. Американські експерти дійшли висновку, що цей аудіозапис – автентичний (справжній), монтажу не піддавався, а голос особи, яка дає дозвіл на продаж Іраку “Кольчуг”, належить Президенту України Л. Кучмі (повідомлення знаходиться в Генеральній Прокуратурі).
Державні експертні установи США підтвердили правдивість висновку експерта Брюса Кеніга.
Згідно зі ст. 65 КПК України висновки лабораторних досліджень експерта Брюса Кеніга є доказами у кримінальній справі.
Дослідивши фактичні дані, а також зроблені Мельниченком М. І. у службовому кабінеті Президента України Кучми Л. Д. 8 лютого і 7 липня 2000 року аудіозаписи розмов Президента України Кучми Л. Д. з тодішнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Деркачем Л. В. та іншим особами про обставини посягання на життя державного діяча Єльяшкевича О. С., висновки експертизи (лабораторний звіт від 16 лютого 2002 року), проведеної компанією “Бек Тек” (США, експерт Брюс Е. Кеніг) та інші докази і, давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку: наявних доказів достатньо для того, щоб вважати Президента України Кучму Л. Д., тодішнього голову Служби безпеки України, нині народного депутата України Деркача Л. В. співучасниками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ст. 112, ч. 2 ст. 346 КК України, тобто організаторами посягання на життя державного діяча Єльяшкевича О. С. та умисного заподіяння йому тілесних ушкоджень у зв’язку з його державною діяльністю, вчиненого організованою групою осіб за попередньою змовою. У діях Кучми Л. Д. і Деркача Л. В. є також ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 161 КК України (умисні дії, спрямовані на приниження національної честі та гідності, що спричинили тяжкі наслідки).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила: вимагати від Вас, як Генерального прокурора України, відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушення кримінальної справи проти Президента України Кучми Л. Д., народного депутата України Деркач Л. В. за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ст. 112, ч. 2 ст. 346, ч. 3 ст. 161 КК України; проведення повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи й притягнення до кримінальної відповідальності Кучми Л. Д., Деркача Л. В. у встановленому законом порядку.

* * *

Тимчасова слідча комісія розглянула також заяву Мельниченка М. І. від 27 серпня 2002 року про злочини, вчинені Президентом України Кучмою Л. Д., колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Деркачем Л. В. та іншими посадовими особами проти державних діячів, політичних партій, громадських організацій.
Розглянувши заяву Мельниченка М. І., дослідивши викладені у ній фактичні дані, а також зроблені Мельниченком М. І. у службовому кабінеті Президента України Кучми Л. Д. аудіозаписи розмов Президента України Кучми Л. Д. з тодішнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Деркачем Л. В. про порушення ними конституційних прав державних діячів, політичних партій, громадських організацій та інші докази і, давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку: наявних доказів достатньо для того, щоб вважати, що Президент України Кучма Л. Д. і тодішній голова Служби безпеки України, нині народний депутат України Деркач Л. В., зловживаючи владою і службовим становищем, перевищуючи владу і свої службові повноваження, порушуючи Конституцію й закони України, організували незаконне прослуховування телефонних розмов і використання спеціальних технічних засобів та агентури для негласного отримання й поширення конфіденційної інформації про державних діячів, лідерів політичних партій, громадських організацій, керівників засобів масової інформації, журналістів. Такими діями Кучма Л. Д. і Деркач Л. В., на нашу думку, вчинили злочини, передбачені ч. 3 ст. 27, ст. 359, ст. 364, ст. 365 КК України (незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень, вчинені організованою групою осіб за попередньою змовою).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила: вимагати від Вас, як Генерального прокурора України, відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушення кримінальної справи проти Президента України Кучми Л. Д., народного депутата України Деркача Л. В. за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ст. 359, ст. 364, ст. 365 КК України; проведення повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи й притягнення до кримінальної відповідальності Кучми Л. Д., Деркача Л. В. у встановленому законом порядку. Про результати виконання ухвали повідомити Тимчасову слідчу комісію у встановлений законом строк.
18-19 лютого 2004 року генерал-майор СБУ В. Кравченко заявив про наявність у нього доказів щодо вчинення злочинів режимом Президента України Л. Кучми, зокрема, збір оперативної інформації, прослуховування каналів зв’язку та стеження за кордоном за українськими опозиційними політиками, офіційними особами (від міністра і вище). В. Кравченко передав документи, які підтверджують його заяву, народному депутату України М. Томенку для направлення їх до Генеральної прокуратури України. Згідно з повідомленнями ЗМІ ці документи М. Томенко передав до Генеральної прокуратури України.

* * *

Тимчасова слідча комісія розглянула заяву Мельниченка М. І. від 27 серпня 2002 року про злочин, вчинений Президентом України Кучмою Л. Д. та головою Державної податкової адміністрації України Азаровим М. Я.
Розглянувши заяву Мельниченка М. І., дослідивши викладені у ній фактичні дані, а також зроблені Мельниченком М. І. 17 квітня 2000 року у службовому кабінеті Президента України Кучми Л. Д. аудіозаписи розмов Президента України Кучми Л. Д. з головою Державної податкової адміністрації України Азаровим М. Я. про надання Президентом Кучмою Л. Д. дозволу Азарову М. Я. на незаконне привласнення квартири та інші докази і, давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку: наявних доказів достатньо для того, щоб вважати, що в діях Президента України Кучми Л. Д. і голови Державної податкової адміністрації України Азарова М. Я. є ознаки злочинів, передбачених ч. 2 ст. 161, ч. 3 ст. 27, ст. 364, ст. 365 КК України (умисні дії, спрямовані на приниження національної честі та гідності, вчинені службовою особою; зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень, вчинене організованою групою осіб за попередньою змовою).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила: вимагати від Вас, як Генерального прокурора України, відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушення кримінальної справи проти Президента України Кучми Л. Д., голови Державної податкової адміністрації України Азарова М. Я. за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 161, ч. 3 ст. 27, ст. 364, ст. 365 КК України; проведення повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи й притягнення до кримінальної відповідальності Кучми Л. Д., Азарова М. Я. у встановленому законом порядку.

* * *

Ви, як Генеральний Прокурор України та Ваш заступник В. Шокін не виконали вимог ст. 97 КПК України: не порушили кримінальну справу щодо Кучми Л. Д. та інших посадових осіб і не винесли постанову про відмову в порушенні справи. В. Шокін, наприклад, повідомив Тимчасовій слідчій комісії, що зазначені заяви М. Гонгадзе, М. Мельниченка, О. Єльяшкевича та інші матеріали, додані до них, а також ухвала Тимчасової слідчої комісії від 2 вересня 2002 року “долучені до матеріалів кримінальної справи, порушеної за фактом убивства журналіста Георгія Гонгадзе" (лист № 96-9314-00 від 16 вересня 2002 року, знаходиться в Генеральній Прокуратурі).
Ви та Ваш заступник В. Шокін порушили також вимоги ст. 4 КПК України, яка передбачає, що прокурор зобов’язаний порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину. В отриманих Генеральним прокурором України матеріалах є достатні фактичні дані (докази), які вказують на наявність у діях Л. Кучми, В. Литвина, Ю. Кравченка, Л. Деркача ознак злочину, передбаченого, зокрема, ст. 27, ч. 3 ст. 146 КК України.
Згідно зі ст. 4, 97, 98 КПК України Ви, як Генеральний прокурор України, або заступник Генерального прокурора В. Шокін повинні були порушити кримінальну справу щодо Л. Кучми, В. Литвина, Ю. Кравченка, Л. Деркача за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 КК України.
Окрім того, членами депутатських слідчих комісій Верховної Ради України (ІІ та ІІІ скликань) установлено й інші діяння Президента України Кучми Л. Д., які мають ознаки тяжких і особливо тяжких злочинів, а саме.

* * *

У квітні 1993 року за письмовим клопотанням народного депутата України, тодішнього голови Донецького міськвиконкому Ю. Звягільського та за письмовою вказівкою (№ 6631/5 від 8 квітня 1993 р.) тодішнього Прем'єр-міністра України, нині Президента України Л. Кучми німецькій фірмі "Варекс" було перераховано 12 млн. марок ФРН із Державного валютного фонду України. Платіжне доручення №39 про перерахування цих коштів було підписане 8 квітня 1993 року від імені уряду міністром Кабінету Міністрів України (який очолював Л. Кучма) А. Лобовим, який на час його підписання вже був звільнений (2 квітня 1993 р.) із займаної посади. Тому підпис А. Лобова не мав юридичної сили.
Зав. сектором відділу зовнішньоекономічних зв'язків Кабінету Міністрів України Г. Батюта, який також підписав це платіжне доручення (знаючи, що це незаконна фінансова операція, а А. Лобов уже не міністр КМ і не мав права підписувати це доручення), зробив рукописний запис на зворотній його стороні: "Доручення підготовлено і підписано за прямою вказівкою А. К. Лобова на основі вказівки Л. Д. Кучми. Доповідалось В. Д. Несміху" і поставив дату: "09. 04. 93" (В. Д. Несміх на той час був заступником міністра Кабінету Міністрів А. Лобова).
13 і 14 квітня 1993 року експортно-імпортний банк України на підставі зазначеного платіжного доручення перерахував німецькій фірмі "Варекс" на її рахунок №385104 у "Дрезденбанку" (Франкфурт-на-Майні, ФРН) 10 млн. 939 тис. 938 і 1 млн. 60 тис. 62 марки ФРН.
16 і 22 жовтня 1997 року я, як голова парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, направив матеріали про перерахування 12 млн. німецьких марок фірмі "Варекс" із депутатськими зверненнями в. о. Генерального прокурора України О. Литваку з пропозицією провести об’єктивне розслідування обставин зазначеної фінансової операції і дати правову оцінку діям Л. Кучми, Ю. Звягільського, А. Лобова та інших посадових осіб, які причетні до перерахування валютних коштів за кордон.
24 січня 2000 року члени депутатської слідчої комісії (Г. Омельченко, А. Єрмак, В. Шишкін, М. Чивюк) направили Генеральному прокурору України М. Потебеньку депутатське звернення з додатковими матеріалами про вилучення з Державного валютного фонду України 12 млн. німецьких марок із пропозицією дати правову оцінку діям зазначених посадових осіб (Л. Кучмі, Ю. Звягільському, А. Лобову) і вжити заходи з відшкодування нанесених державі збитків.
Але до цього часу Генеральна прокуратура України, не спростовуючи у своїх відповідях, зазначені обставини перерахування валютних коштів німецькій фірмі "Варекс", не дала правової оцінки діям Л. Кучми, Ю. Звягільського, А. Лобова, які вилучили (а на думку членів слідчої комісії - викрали) із Державного валютного фонду України 12 млн. марок ФРН.
Тимчасовою слідчою комісією разом із правоохоронними органами ФРН та Генеральною прокуратурою України встановлено, що фірма "Варекс" після отримання 12 млн. марок перерахувала ці кошти на закордонні валютні рахунки громадян України.
Наприклад, за вказівкою А. Лобова (до речі, записаного ним на поштовому бланку готелю “BAYERISCHER HOF MUNCHEN”) фірма "Варекс" зробила наступні перерахування на закордонні валютні рахунки його дружини О. Лобової:
• 15 квітня 1993 року у Паризький банк (Франція) на рахунок № (відомий…) - 100 тис. дол. США (конвертовані у 541 тис. 250 французьких франків = 160 тис. 480 марок ФРН) і у Женевський банк – 1 млн. марок ФРН;
• 19 квітня 1993 року у Женевський банк (Швейцарія) на рахунок № (…) – 1 млн. 400 тис. дол. США (= 2 млн. 310 тис. марок ФРН);
• 22 квітня 1993 року в ощадну касу Мюнхена (ФРН) на рахунок №(…) – 600 тис. дол. США (= 990 тис. марок ФРН) та 2 млн. 585 тис. марок ФРН;
• 6 травня 1993 року на цей же рахунок - 300 тис. марок ФРН.
Згідно з отриманою інформацією з перерахованої іноземної валюти на рахунки дружини А. Лобова (О. Лобової) 3 млн. марок ФРН були перераховані на закордонні валютні рахунки Л. Кучми (або на рахунки, ним контрольовані) чи на рахунки членів його сім’ї.
30 грудня 1993 року (через три місяці після призначення 22 вересня 1993 року Президентом України Л. Кравчуком Ю. Звягільського в. о. Прем'єр-міністра України) німецька фірма "Варекс" (на рахунок якої за клопотанням Ю. Звягільського і на "основі вказівки Л. Кучми" було перераховано 12 млн. марок ФРН із Державного валютного фонду України) перерахувала 600 тис. марок у Швейцарський банк “Volksbank” (м. Сант-Моріс) на особистий кодовий рахунок "457-Марія" О. Кравчука - сина Президента України Л. Кравчука (обставини перерахування цих коштів нами встановлені, матеріали направлені Генеральному прокурору України М. Потебеньку для дачі правової оцінки діям колишнього Президента України, народного депутата Л. Кравчука).
Кому ще з посадових осіб – громадян України, у які банки (назва банків і країни), на які саме рахунки (номера), які суми і в якій валюті зроблені перерахування решти з 12 млн. марок ФРН нами, Генеральною прокуратурою України та правоохоронними органами ФРН установлено. Генеральній прокуратурі України, на її клопотання про надання правової допомоги, правоохоронні органи ФРН надали відповідні матеріали.
Коли правоохоронні органи ФРН, за клопотанням Генеральної прокуратури України про надання правової допомоги, почали розслідування фінансово-комерційної діяльності німецької фірми “Варекс”, її головного бухгалтера Беату Шмальц, залучену до перерахування валютних коштів на закордонні рахунки посадових осіб України (підписувала банківські документи), у листопаді 1996 року було вбито, коли вона знаходилась за межами Німеччини. Злочин не розкритий.
На думку слідчої комісії, 12 млн. марок ФРН були викрадені з Державного валютного фонду України за участю Ю. Звягільського, Л. Кучми й А. Лобова шляхом перерахування цих коштів за кордон німецькій фірмі "Варекс”, а потім привласнені посадовими особами - громадянами України, які здійснили цю фінансову аферу.
Таким чином викладене дає підстави зробити висновок: в діях колишнього Прем’єр-міністра України, нині Президента України Л. Кучми (як і в діях А. Лобова і Ю. Звягільського) убачаються ознаки злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (тобто привласнення державних валютних коштів в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем).

* * *

Упродовж 1994-1996 рр. та на початку 1997 року я разом із колишнім народним депутатом України А. Єрмаком неодноразово, як письмово (депутатськими зверненнями) так і усно, інформував Президента України Л. Кучму, із врученням йому особисто матеріалів та ксерокопій фінансово-банківських документів, про незаконні фінансово-комерційні операції П. Лазаренка, М. Агафонова та інших їх компаньйонів по спільному закордонному бізнесу (незаконні відкриття валютних рахунків та комерційних фірм на підставних осіб, перерахування за кордон великих сум валюти й приховування її на контрольованих ними та їх особистих рахунках). Ми просили Президента України Л. Кучму зобов’язати Службу безпеки та Генеральну прокуратуру провести об’єктивну перевірку (розслідування) цих матеріалів і дати правову оцінку діям П. Лазаренка, М. Агафонова та інших осіб - громадян України, які перераховували великі суми валюти на закордонні рахунки П. Лазаренка.
Так, наприкінці грудня 1994 року я особисто вручив Президенту України Л. Кучмі матеріали (ксерокопії фінансово-банківських документів) із депутатським зверненням. У ньому була, зокрема, інформація про те, що П. Лазаренко зареєстрував у квітні 1993 році у Швейцарії (м. Цюріх) акціонерне товариство "LIP HANDEL AG" ("ЛІП ГАНДЕЛЬ АГ") на підставну особу - громадянина Швейцарії Вернера Метца, а також відкрив за участю Вернера Метца у Швейцарському банку " UBS" контрольовані П. Лазаренком кілька валютних рахунків. На один із цих рахунків (№502. 607. 03 L) П. Лазаренко вніс готівкою, як акціонерний внесок фірми "ЛІП", понад 105 тис. швейцарських франків. Назва фірми “ЛІП” могла складатися з перших літер прізвища, ім'я та по-батькові її власника. Якщо ці літери читати справа наліво: “LIP” (“ЛІП”), то їх можна розшифрувати так: “Лазаренко Іванович Павло”. 9 червня 1993 року директор радгоспу "Науковий" (Дніпропетровська область) М. Агафонов перерахував на рахунок № 502. 607. 60 L (згідно з банківською платіжкою) 1 млн. 205 тис. дол. США. У серпні 1993 року в одному з банків м. Лееуварден (Нідерланди) М. Агафонов відкрив валютний рахунок, на який перераховував валютні кошти, отримані радгоспом "Науковий" у результаті закордонної фінансово-комерційної діяльності. У зверненні Г. Омельченко просив Президента України Л. Кучму доручити Службі безпеки провести перевірку інформації та матеріалів і дати правову оцінку діям П. Лазаренка і М. Агафонова, а про результати перевірки повідомити парламентську комісію. Відповідь ні від Президента Л. Кучми, ні від Адміністрації Президента, ні від Служби безпеки до Комісії не надходила.
У квітні 1995 року (після повернення зі службового відрядження із США) я й А. Єрмак вручили Президенту України Л. Кучмі додаткові матеріали (копії фінансово-банківських документів) та моє депутатське звернення, у якому зазначалося, що П. Лазаренко і П. Кириченко (мешканець м. Дніпропетровська, засновник комерційних структур “Агропостачзбут”, “Bainfild Compani Ltd. ” та інш.) мають валютні рахунки і в банках США (зокрема, називався банк “АВS Traiding Bank of America in San Francisco”, із якого П. Кириченко у липні та грудні 1994 року перерахував відповідно понад 1, 5 млн. і майже 2 млн. дол. США на один із кодових рахунків П. Лазаренка у Швейцарському “Banque SCS Alliance in Geneva”). Також повідомлялось, що на рахунок П. Лазаренка (№502. 607. 60 L) у Швейцарському банку "UBS" 5 листопада та 1 грудня 1993 року за дорученням мешканця м. Дніпропетровська Олексія Дітятковського (засновник комерційних підприємств: "Дніпронафта", "Енергія" та інш.) було перераховано (згідно з банківськими платіжками) з австрійського “Bank fuer Arbeit und Wirtschaft AG” (м. Відень) відповідно 800 тис. та 300 тис. дол. США. 29 липня 1993 року компанія "Jurimex Kommerz Transit GMBH" (м. Відень) перерахувала (згідно з банківською платіжкою) на цей рахунок 430 тис. дол. США. Крім того, у січні 1993 року П. Лазаренко відкрив у Варшаві (Польща) на своє ім’я валютний рахунок у "American Bank in Poland". У заяві на відкриття рахунку П. Лазаренко вказав, що він працює керівником Агропрому (чи Агротехсервісу) Дніпропетровська. На той час П. Лазаренко був народним депутатом України, головою Дніпропетровської обласної ради народних депутатів. У моєму депутатському зверненні також повідомлялося, що за отриманою інформацією, М. Агафонов у січні 1995 року зареєстрував у м. Лееуварден (Нідерланди) дві комерційні структури, одна з них "AGAFONOV HOLDING B. V. ", та відкрив у банку "ABN-AMRO" (м. Лееуварден) їх валютні рахунки. У січні й березні 1994 року М. Агафонов перерахував із валютних рахунків цих фірм майже 7 млн. дол. США на один із кодових рахунків у Швейцарському банку “Credit Lyonnais (Suisse) S. A. ” (м. Цюріх), який за отриманою інформацією, належав П. Лазаренку. Я й А. Єрмак черговий раз просили Президента України Л. Кучму (і це було у моєму депутатському зверненні) доручити Службі безпеки та Генеральній прокуратурі України провести об’єктивну перевірку (розслідування) цієї інформації та документів і дати правову оцінку діям П. Лазаренка, М. Агафонова, П. Кириченка та інших осіб - громадян України, які перераховували великі суми валюти на закордонні рахунки П. Лазаренка. Також нагадали, що не отримали відповіді на попереднє депутатське звернення (грудень 1994 р.) щодо перевірки (розслідування) закордонної фінансово-комерційної діяльності П. Лазаренка та М. Агафонова. Відповіді на ці депутатські звернення ні від Президента, ні від Адміністрації Президента, ні від керівників Генеральної прокуратури й Служби безпеки України не надійшли.
Будучи проінформованим про злочинну діяльність П. Лазаренка, М. Агафонова та інших осіб (яка Швейцарським судом, правоохоронними органами США та Генеральною прокуратурою України також була визнана злочинною), Президент України Л. Кучма не вжив передбачених законом заходів (у рамках президентських повноважень) для припинення злочинної діяльності П. Лазаренка, М. Агафонова та інших осіб, що завдало істотної шкоди національним інтересам України. Більше того, знаючи про незаконне відкриття П. Лазаренком та М. Агафоновим за кордоном комерційних структур, валютних рахунків та приховування на них мільйонів доларів США, Президент України Л. Кучма призначав П. Лазаренка на відповідальні посади, а також нагородив його і М. Агафонова президентськими відзнаками.
У грудні 1994 року Президент України Л. Кучма призначає П. Лазаренка членом комісії з державних нагород України при Президентові України; у липні 1995 року - головою Дніпропетровської обласної держадміністрації; у вересні 1995 року - Першим віце-прем’єр-міністром України; у травні 1996 року - Прем’єр-міністром України.
28 грудня 1995 року Президент України Л. Кучма своїм Указом № 1193/95 нагородив Першого віце-прем’єр-міністра України П. Лазаренка відзнакою Президента України “Орденом князя Ярослава Мудрого” V ступеня “За видатні заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, значний особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток Дніпропетровського регіону”.
14 листопада 1996 року Л. Кучма нагородив М. Агафонова (двічі засудженого за розкрадання колективного майна) відзнакою Президента України - орденом “За заслуги” ІІІ ступеня “за… впровадження сучасних форм господарювання”. Генеральний прокурор М. Потебенько у поданні “Про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт народного депутата України Агафонова М. І. ” звинуватив останнього у викраданні за період з 1992-1997 рр. державних коштів в особливо великих розмірах – майже 24 млн. дол. США (ст. 86-1 КК України), незаконному відкритті за кордоном валютних рахунків та приховування на них валютної виручки (ст. 80-1 КК) та службовому підлозі (ст. 172 КК).
Під час розгляду питання про призначення П. Лазаренка Прем’єр-міністром України я та А. Єрмак на особистому прийомі у Президента України Л. Кучми категорично заперечували проти цього призначення, мотивуючи своє рішення тим, що П. Лазаренко займається злочинною діяльністю, має за кордоном незаконно відкриті валютні рахунки та зареєстровані комерційні структури, на яких приховує мільйони американських доларів, викрадених з України. Це підтверджувалося отриманою нами інформацією та ксерокопіями фінансово-банківських документів, які уже в котре були вручені особисто Л. Кучмі в його службовому кабінеті.
Окрім того, Служба безпеки і Генеральна прокуратура України офіційно не спростували інформацію про незаконну закордонну фінансово-комерційну діяльність П. Лазаренка, яка була викладена у моїх депутатських зверненнях (грудень 1994 р., квітень 1995 р.) і вручених особисто Президенту України Л. Кучмі. На заперечення щодо призначення П. Лазаренка Прем’єр-міністром, Л. Кучма заявив (цитую майже дослівно): “… Павло навчився “набивати” власні кишені, тепер буде наповнювати бюджет…” .
У своїй книзі (уривки якої друкувала газета “Факты”, 22 жовтня 1999 р.) Л. Кучма пише (цитую окремі фрагменти мовою оригіналу): “… после отставки Марчука я назначил премьером Лазаренка. Я и сейчас уверен, что из Лазаренко при определенных условиях мог получиться хороший премьер … Лазаренко-премьер работал быстро и четко, ориентировался в возникающих впервые ситуациях. Опыт, чутье, смелость (даже наглость) – все было. Мешало одно: Лазаренко – не только хороший администратор и хозяйственник, он еще и умелый накопитель личных капиталов… Признаюсь честно: через некоторое время после назначения Лазаренко информация о “подвигах” премьера начала до меня доходить… И огромной моей ошибкой было то, что поначалу я реагировал на это с недоверием… Лазаренко время от времени норовил падать передо мной на колени и орал: “Батько! Все для Украины сделаю! Жизни не пожалею!” … Вскоре пошла уже более конкретная информация о том, что Лазаренко фактически сформировал монополию на газ, близок к этому и на рынке хлеба и спирта, активно захватывает недвижимость, заводы, контроль над банками… Однажды возмущенный Виктор Степанович Черномырдин в присутствии Лазаренко сказал мне: “Леонид Данилович, я с этим человеком больше работать не буду!” - и на конкретных примерах из опыта личного общения проиллюстрировал моральные качества Лазаренко”.
Нагадаю, що ця розмова Л. Кучми з В. Чорномирдіним відбулася або 1996 року, або на початку 1997 року, коли останній був Прем’єр-міністром Російської Федерації. Але, не зважаючи навіть на заяви В. Чорномирдіна про “моральні якості Лазаренка”, Президент України Л. Кучма не звільнив П. Лазаренка з посади Прем’єр-міністра України з відповідними формулюваннями в указі.
У жовтні – листопаді 1996 року я та А. Єрмак інформували особисто Президента України Л. Кучму та голову Служби безпеки України В. Радченка про наявність у П. Лазаренка панамського паспорта, який давав право безвізового в’їзду майже в сорок країн світу і використовувався ним для нелегальних поїздок за кордон у фінансово-комерційних справах (відкриття валютних рахунків, перерахування коштів, зняття великих сум валюти готівкою, реєстрації комерційних структур і т. інш.).
У грудні 1996 року та січні 1997 року ми направили Президенту України Л. Кучмі депутатські звернення та запити, у яких вимагали звільнити П. Лазаренка з посади Прем’єр-міністра України за зловживання ним службовим становищем, порушення Конституції та Законів України і доручити Генеральній прокуратурі дати правову оцінку діям П. Лазаренка. Президент Л. Кучма проігнорував ці депутатські звернення і запити.
Залишаючись на посаді Прем’єр-міністра, П. Лазаренко ще упродовж півроку продовжував, під “патронатом” Президента України Л. Кучми, займатися злочинною діяльністю, виводячи з України сотні мільйонів американських доларів та приховуючи їх на закордонних валютних рахунках.
Лише 2 липня 1997 року П. Лазаренко був усунутий Президентом України Л. Кучмою з посади Прем’єр-міністра згідно з поданою заявою про відставку. Згодом, 5 грудня 1997 року, Президент Л. Кучма, визнаючи свою помилку, заявив, що він жалкує з приводу того, що звільнив П. Лазаренка з посади глави Уряду не за злісні зловживання владою, а на прохання самого Прем’єра у зв’язку з хворобою (газета “День”, 9 грудня 1997 р.).
Кримінальна справа проти П. Лазаренка була порушена Генеральним прокурором України за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, незаконне відкриття та використання за межами України валютних рахунків, приховування на них валютної виручки, зловживання посадовим становищем (ст. ст. 86-1, 80-1, 165 ч. 2 КК України) лише 14 вересня 1998 року.
Швейцарські слідчі органи встановили, що П. Лазаренко за період з 1993 - 1997 рр. викрав з України і “відмив” через іноземні банки 880 млн. дол. США. У кінці червня 2000 року Женевський суд визнав П. Лазаренка винним у “відмиванні” грошей, корупції та розкраданні громадського майна і засудив його до 18 місяців позбавлення волі (умовно) із конфіскацією залишків валюти, яка була арештована у швейцарських банках, і штрафом у розмірі 6, 5 млн. дол. США.
1 червня 2000 року Міністерство юстиції США у своєму прес-релізі повідомило, що управління прокурора США у Північному окрузі Каліфорнії (м. Сан-Франциско) висунуло проти П. Лазаренка офіційне звинувачення “у змові з метою відмивання грошей за сімома пунктами відмивання грошей” та “у незаконному переміщенні краденого майна (коштів) за двадцятьма трьома пунктами”. В обвинувальному акті зазначається, що, перебуваючи на державних посадах, П. Лазаренко вимагав та отримував гроші від фізичних та юридичних осіб в обмін на можливість займатися підприємницькою діяльністю в Україні і приховав від народу та уряду України факти отримання цих грошей. П. Лазаренко відкрив банківські рахунки в банках США, Швейцарії, Польщі, Антигуа та інших країнах, на які перераховував кошти, отримані шляхом корупції та шахрайства, а також використовував ці рахунки, щоб приховати місце й джерело отримання цих коштів та їх власника. Згідно з обвинувальним висновком з 1994 по 1999 рік П. Лазаренко перерахував незаконно отримані 114 млн. дол. США на банківські та брокерські рахунки у банках США, а також “відмив” близько 20 млн. дол. США через інші банківські рахунки. Слідчі органи США арештували валютні кошти П. Лазаренка на рахунках у банках США.
Установлено, що П. Лазаренко і його бізнесові партнери за період з 1993 – 1997 рр. створили міжнародну фінансово-комерційну імперію на території майже 40 країн світу із схемою “відмивання” грошей у більше, ніж 80 банках. За оцінками експертів, П. Лазаренко і його компаньйони по злочинному бізнесу викрали з України і приховали на закордонних рахунках від 2 до 10 млрд. дол. США. На думку фахівців, викрасти таку суму грошей у держави без відома та сприяння Президента України Кучми Л. Д. – неможливо!!!
Генеральний прокурор М. Потебенько у поданні до Верховної Ради України “Про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт народного депутата України Лазаренка П. І. ” звинуватив його у скоєні злочинів, передбачених ст. 86-1 КК України (розкрадання державного майна в особливо великих розмірах – 2 млн. 378 тис. 302 дол. США, 4 млн. 419 тис. 194 швейцарських франків), ст. 80-1 КК (незаконне відкриття або використання за кордоном валютних рахунків та приховування валютної виручки), ч. 2 ст. 165 КК (зловживання владою або посадовим становищем). Як видно з подання, приводом і підставою для порушення справи, були ті матеріали (!), які мною неодноразово направлялися Президенту Л. Кучмі упродовж 1994 – 1997 рр. Діяння П. Лазаренка, М. Агафонова, П. Кириченка та інших, які були викладені у моїх депутатських зверненнях на адресу Президента України Л. Кучми майже десять років тому, на сьогодні правоохоронними органами Швейцарії, США і нарешті Генеральною прокуратурою України, - визнані злочинними.
Виникає запитання: де ж раніше був Президент України Л. Кучма з підлеглими йому правоохоронними органами, чому, знаючи про злочинну діяльність П. Лазаренка, не вживав відповідних заходів для припинення його злочинної діяльності та притягнення до відповідальності, а нагороджував і призначав на відповідальні посади цих осіб ?!
Відповідь на це запитання, на нашу думку, дали адвокати П. Лазаренка, які 5 червня 2000 року у розповсюдженому для засобів масової інформації прес-релізі заявили: “… у нас є переконливі докази й документи, а також копії банківських платіжок, які вказують на те, що участь у відмиванні грошей, яке інкримінується П. Лазаренку, розповсюджується також і на Президента України Л. Кучму. П. Лазаренко і Л. Кучма були близькими друзями, політичними й діловими партнерами до того часу, поки П. Лазаренко не прийняв рішення боротися за пост Президента України. У зв’язку з цим проти П. Лазаренка почалося кримінальне переслідування. Діюча Вашингтонська адміністрація завжди підтримувала Кучму, якому було відомо про успішну комерційну діяльність П. Лазаренка… З 1995 по 1998 рік Президент України Л. Кучма регулярно отримував відрахування від комерційних підприємств, контрольованих П. Лазаренком”. Адвокати П. Лазаренка стверджують, що “… документи, які вони мають на руках, однозначно вказують на те, що Л. Кучма фактично підтримував комерційну діяльність П. Лазаренка, брав у ній участь, а за свої призначення Лазаренко перераховував великі суми валюти не тільки на особисті валютні рахунки Кучми, але й на валютні рахунки, які ним контролювалися”.
На плівках Миколи Мельниченка є запис розмови Президента Л. Кучми з Генеральним прокурором України Потебеньком М. О. від 8 червня 2000 року з приводу цієї заяви адвокатів.
Наводимо фрагменти цієї розмови мовою оригіналу:
“Л. Кучма: Кажуть, тут у нас адвокати Лазаренка розповсюджують в день приїзду Клінтона.
М. Потебенько: Да.
Л. Кучма: Бумажку! Шо Лазаренко ділився із Президентом грошима. Ну це ж так, чи ні?
М. Потебенько: Ну, була ця заява. Вона ж, цілком, показав Пайфер (на той час посол США в Україні - Г. О.). Треба сказати, що ніде вона не пройшла! Єдине посилання - це “Файненшел таймс”, єдине! Ми просто дивилися по американській пресі. І десь там, в “Сан-Франціско кронікл”, якесь видання.
Л. Кучма: Ну, сопляк… Я з самого початку знав, що він такий падлючий!”
Тимчасова слідча комісія встановила, що твердження адвокатів про те, що “за свої призначення Лазаренко перераховував великі суми валюти не тільки на особисті валютні рахунки Кучми, але й на валютні рахунки, які ним контролювалися” відповідають дійсності. Наприклад, Генеральна Прокуратура України підтвердила, що П. Лазаренко перерахував 3 790 815 дол. США фірмі, яка є співзасновником ЗАТ “КиївСтар ДЖ. ЕС. ЕМ. ” (її керівники - донька Президента України Олена й брат дружини Президента України Ю. Туманов).
Майор М. Мельниченко заявив, що побачене ним та зроблені аудіозаписи однозначно засвідчують: Президент України Л. Кучма — злочинець. Він віддавав злочинні накази, контролював їх виконання, а також систематично брав хабарі і займався поборами, що дозволило Л. Кучмі привласнити кошти на суму не менше одного мільярда доларів США. Л. Кучма створив “крышу” для захисту олігархів і бізнесменів, які змушені були перераховувати мільйони доларів на контрольовані ним рахунки. “Кожен, хто працює на нього, повинен платити за свою “крышу”, — цитує М. Мельниченко записані висловлювання Президента Л. Кучми. Найбільше зло, скоєне Л. Кучмою, — це те, що вся країна перетворилася на його приватний рекет. “В Україні немає більшого злочинця за Л. Кучму”, — робить висновок (із яким важко не погодитись) майор Мельниченко.
31 січня 2002 року М. Мельниченко в інтерв’ю американському тижневику “Свобода” заявив (цитуємо окремі його фрагменти): “… я хочу сказати людям всю правду … Наприклад, надати записи розмов Л. Кучми, після ознайомлення з якими навіть у найбільших прихильників українського Президента не залишиться сумнівів, що він скоїв не лише цілий ряд кримінальних злочинів, перерахував на свої рахунки сотні мільйонів доларів, але й очолює українську мафію, яка давно зрослася з владою…”
За таких обставин у діях Президента України Л. Кучми є ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, а саме:
– пособництво П. Лазаренку у привласненні й розтраті державних валютних коштів в особливо великих розмірах (ст. 26, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК);
– відмивання за кордоном грошових коштів, здобутих злочинним шляхом (ч. 2 ст. 209 КК);
– незаконне відкриття й використання за межами України валютних рахунків (ч. 2 ст. 208 КК);
– одержання хабарів в особливо великих розмірах, службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч. 2, 3 ст. 368 КК);
– зловживання владою і службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК);
– службова недбалість (ч. 2 ст. 367 КК).

* * *

5 лютого 2002 року Верховна Рада України направила Генеральній Прокуратурі для розгляду депутатський запит “Про порушення Президентом України Кучмою Л. Д. Конституції України та рішення Конституційного Суду від 7 липня 1998 року у зв’язку з непідписанням і неоприлюдненням Закону “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України” та дачу правової оцінки діям Президента”.
У запиті, зокрема, зазначалося, що 21 грудня 2000 року Верховна Рада України після повторного розгляду прийняла Закон “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України”, частково врахувавши пропозиції Президента України Л. Кучми.
Закон було надіслано на підпис Президенту України. 31 грудня 2000 року Адміністрація Президента отримала цей Закон.
23 січня 2001 року Президент України повернув Закон до Верховної Ради для повторного розгляду.
Оскільки впродовж установленого 15-денного строку Закон не був повернутий для повторного розгляду, то Верховна Рада України, керуючись ч. ч. 2, 3 ст. 94 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/98 від 7 липня 1998 року у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення ч. 2, 3 ст. 84, ч. 2, 3 ст. 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховної Ради України), 8 лютого 2001 року прийняла Постанову “Про Закон України “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України” (№ 2262 – ІІІ), якою ухвалила вважати Закон “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України” таким, що схвалений Президентом України, і звернулася до Президента Л. Кучми з пропозицією підписати й офіційно оприлюднити цей Закон.
15 лютого 2001 року Президент України Л. Кучма повернув Верховній Раді Закон із пропозиціями від 23 січня 2001 року для повторного розгляду, посилаючись на те, що перебіг 15-денного строку почався 9 січня 2001 року, який був першим робочим днем після 31 грудня 2000 року.
10 січня 2002 року Верховна Рада України, керуючись ст. 94 Конституції й рішенням Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року № 11-рп/98 щодо порядку визначення першого дня 15-денного строку, передбаченого ч. 2 ст. 94 Конституції України, а також щодо обов’язкового розгляду Верховною Радою тільки сформульованих пропозицій Президента України, беручи до уваги, що пропозиції Президента від 23 січня 2001 року не є сформульованими для голосування парламентом, внаслідок чого немає підстав і предмету для повторного розгляду Закону “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України”, повторно прийняла постанову, якою постановила: “Звернутися до Президента України з пропозицією підписати та офіційно оприлюднити Закон “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України”, прийнятий Верховною Радою України 21 грудня 2000 року” (№ 2951- ІІІ).
28 січня 2000 року Президент України Л. Кучма вдруге не виконав зазначену Постанову і повернув Закон “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України” із пропозицією від 23 січня 2001 року для повторного розгляду Верховній Раді України.
Викладене дає підстави зробити висновок, що Президент України Л. Кучма умисно зловживає владою і службовим становищем, завдає істотної шкоди правам, свободам, державним і громадським інтересам, які охороняються законом, тобто такі дії Президента України Л. Кучми мають ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

* * *

Довідка: фактичні данні (докази), які вказують на наявність у діях Президента України Кучми Л. Д. ознак зазначених злочинів, мною були направлені до Генеральної Прокуратури України разом із депутатськими зверненнями, запитами та ухвалами Тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.
Чинним законодавством України не встановлено спеціального порядку порушення кримінальної справи, обрання запобіжного заходу та притягнення до кримінальної відповідальності Президента України, повноваження якого завершилися. Президент України користується правом недоторканності лише на час виконання повноважень (ст. 105 Конституції України).
У випадках виявлення ознак злочину в діях громадянина, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя, суд згідно зі ст. 4, 94, 95, 97, 98 КПК України зобов’язані порушити кримінальну справу щодо такого громадянина, в тому числі, й Президента України, повноваження якого завершилися.
Приводами до порушення кримінальної справи, зокрема, є заяви або повідомлення посадових осіб і представників влади (ст. 94 КПК України). Згідно зі ст. 1, 17 Закону “Про статус народного депутата України” народний депутат України є представником Українського народу у Верховній Раді України й представником державної влади.

На підставі викладеного, керуючись ст. 86 Конституції України, ст. ст. 15, 17, 19 Закону “Про статус народного депутата України”, як представник державної влади вимагаю:
– порушити кримінальну справу щодо колишнього Президента України Кучми Л. Д. за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, ст. 359, ст. 364, ст. 365, ч. 3 ст. 27, ст. 112, ч. 2 ст. 346, ч. 3 ст. 161, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 208, ч. 2, 3 ст. 368, ч. 2 ст. 367 КК України, колишнього міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю. Ф., народних депутатів України та інших посадових осіб органів державної влади та управління (їх прізвища зазначені в запиті), в діях яких Слідча комісія встановила ознаки злочинів;
– обрати Кучмі Л. Д. та Кравченку Ю. Ф. міру запобіжного заходу – взяття під варту;
– створити слідчо-оперативну групу з працівників Генеральної прокуратури й Служби безпеки, провести повне, всебічне, об’єктивне розслідування всіх обставин справи і за результатами досудового слідства прийняти рішення згідно з чинним законодавством;
– вжити заходів для відшкодування завданих державі збитків.

Про результати розгляду депутатського запиту і прийняті процесуальні рішення повідомте мене в установлений законом строк.

З повагою,

народний депутат України,
заступник голови Комітету з питань
боротьби з організованою злочинністю
і корупцією Григорій Омельченко