УРП "Собор"

Шановний Олександре Олександровичу!

Представники та прихильники національно-патріотичних організацій столиці прийшли привітати Вас з Днем Конституції. Водночас ми хочемо нагадати Вам, що саме національно-патріотичні сили активно підтримали Вас на двох останніх виборах Міського Голови, а тому ми маємо право висловити претензії до Вас після Вашого шестирічного перебування біля столичного керма. Власне, це - тривоги й болі десятків тисяч киян. Це вони запитують Вас, на якій підставі столична влада спотворила Майдан Незалежності, перетворивши його не в національну українську святиню, а в бізнесовий комплекс? За яким правом київська влада видає дозволи на нищення великих ділянок Голосіївського лісу й та Лісового масиву? Для чиїх дач і розважальних комплексів готуються тут земельні ділянки? Ви у Верховній Раді скаржилися, що в Києві земля „роздеребанюється”. Але хіба київська земля може роздаватися й розпродуватися без дозволу очолюваної Вами Київради? Люди хочуть знати, на основі якого закону й на якій підставі Ви даруєте в Києві квартири людям, які до Києва не мають жодного відношення:

А ще цікавляться люди, звідки у Вас таке прислужницьке ставлення до російської церкви. Вона отримує тут найкращі ділянки під забудову храмів, у яких московські попи за Україну не молитимуться. За яким рішенням Ви витратили мільйони гривень на будівництво собору в Севастополі? Того самого собору, біля якого шовіністичний натовп протягом десяти хвилин несамовито скандував в обличчя Вам з Кучмою: „Путін! Расія! Масква!” Киян цікавить, чому Ви приймаєте такі рішення не відкрито й без громадських дискусій? Чому не питаєте згоди мешканців Києва шляхом референдумів? І чи погодитеся Ви на міський референдум щодо мораторію на нові забудови в центрі Києва? Київ перетворено в суцільний базар, а тротуари - у стоянки автомобілів. Подекуди вже пройти неможливо.

Нас, українських націонал-демократів, турбує проблема українського обличчя столиці України. І ми запитуємо Вас: доки наш Київ нагадуватиме окуповане місто? Чому не виконується підписана Вами Програма розвитку української мови в столиці? Чому не слухаються звіти про її виконання? Складається враження, що Ви впевнені, що тут усе гаразд. Але це не так. На київських газетних і журнальних розкладках продаються виключно російські й російськомовні газети й журнали. Власники київських FM-радіостанцій заглушили українську мову. ТРК „Київ” постійно показує старі фільми про Суворова, Нахімова, Кутузова, Петра Першого, Івана Грозного. До чого б це? У багатьох торговельних закладах українців заведено обслуговувати лише російською мовою. Цінники в столичних магазинах пишуться здебільшого російською. Ви ж не їздите тролейбусами й автобусами. А тут усі київські кондуктори ображають українців, звертаючись до них ламаною чужою мовою. У Києві є чимало шкіл, які мають статус українських, але більшість учителів у них ведуть уроки мовою іншої держави. Тут навчають української мови, але не навчають любові й поваги до неї. Реально в Києві немає жодної справді української школи. У переважній більшості столичних університетів про перехід на викладання українською мовою вже перестали навіть згадувати. Є цілі факультети, де жоден викладач не читає українською. Хіба Міський Голова не мав би відповідати за порушення мовних прав українців? Хіба він хоч один раз вів про це мову з київськими ректорами?

А ще цікавить нас, пане Міський Голово, як довго Ви будете їздити на покладання квітів жертвам голодомору вулицями, що носять імена тих, хто той голодомор організовував? Українська столиця досі переповнена прізвищами московських вождів і європейських комуністичних діячів. Невже так і підемо з ними до Європи? У Києві недавно з’явилися площа Анкари, але досі немає вулиць Івана Мазепи й Миколи Міхновського. За останні роки збудовано пам’ятники Ш. Алейхему, Паніковському й Голохвастову, уже є пам’ятник Гейдару Алієву. А про спорудження пам’ятників українським національним героям і видатним українцям влада навіть не згадує. Залишаються неупорядкованими могили закатованих сталінським режимом українських письменників на Лук’янівському кладовищі. Якось Ол. Омельченко обіцяв створити в Києві музей пам’ятників вождям тоталітарного режиму. Пообіцяв та забув.

Олександре Олександровичу! Скажіть, будьте ласкаві, як Україні зі столицею без національного обличчя йти до сім’ї європейських національних держав? Як дивитися у вічі гостям Києва, які сподіваються почути тут українську мову? Як на іменах Артема, Щербакова, Полупанова, Іванова, Мануїльського виховувати національно-патріотичну українську молодь? Як українській душі жити у неукраїнській атмосфері? Як розпочати дерусифікацію й декомунізацію Запоріжжя та Миколаєва, якщо вона ніяк не почнеться в столиці?

Питання, Олександре Олександровичу, не прості. Але ми мусили їх Вам поставити, бо без Вас і без Вашого особистого душевного вболівання столиця України в українську столицю не перетвориться.

Прийнято під час пікетування Київської міської держадміністрації
24 червня 2004 р., м. Київ