мета | програмові документи | історія створення | акції | заяви інформаційні повідомлення | публікації | вступ у партію трибуна народна | трибуна депутатська
	Виступ народного депутата України, голови УРП "Собор" Анатолія Матвієнка на З'їзді єднання 21 квітня 2002 року

Вельмишановні делегати ІІІ з'їзду УНП "СОБОР", дорогі побратими!

І.
Трохи більше двох років тому ми створили Українську Народну Партію "СОБОР". У її Декларації тоді ми записали: "Словом "СОБОР" у нашій назві ми підкреслюємо нашу відданість одвічним ідеалам духовності українського народу, соборності наших земель, єдності патріотів України".

Чи були ми в нашій діяльності послідовні й гідні цих високих слів? Чи витримували рівень вимог, який самі для себе і встановили? Ці запитання - далеко не риторичні. Бо сьогодні ми проводимо наш з'їзд, ставши на порозі нового етапу, нової політичної якості, яку дає об'єднання з УРП та УХДП.

Звичайно, всім нам трохи сумно - бо всі ми зріднилися саме з таким "СОБОРОМ", заради якого не жаліли протягом останніх років свого часу, своїх рук, розуму й серця. Але будьмо відверті: поставши під прапором соборності - ми були свідомі того, що рано чи пізно ми повинні стати частиною ширшої, міцнішої української партії. І тому ми повинні бути горді з того, що сьогодні маємо нагоду не зникнути й розчинитися, а продовжити наше політичне існування на новому, вищому щаблі, на черговому виткові спіралі руху до єдності всіх національно - демократичних сил, руху до творення потужної справжньої політичної сили.

Маємо бути тим більше горді, бо "СОБОРОВІ" немає чого соромитися в своїй нетривалій, але яскравій історії. Я вважаю, що ми подали всій Україні дуже важливий приклад: навіть в цих цинічних умовах сьогодення може бути партія, яка не кон'юнктурить на догоду моментові, яка завжди лишається чесною і принциповою в служінні національним інтересам України.

Свідчення тому - наша безкомпромісна позиція -протест так званому "референдумові за народною ініціативою", наша підтримка Уряду Ющенка -Тимошенко, наша участь в акції "Україна без Кучми" та в Форумі національного порятунку, велика просвітницька робота - пробудження українства. Свідчення тому - парламентська робота нашої депутатської групи "Соборність", в активі якої - десятки законодавчих ініціатив, що мали виразну соціальну спрямованість, а водночас - відверта оцінка режиму, уперше поставлене питання про імпічмент дискредитованого президента Л.Кучми.

Наша партія здобула через таку свою позицію відомість прихильність і повагу чималої частини українського суспільства. Якщо на Установчому з'їзді в грудні 1999 року нас було менше тисячі, то сьогодні в лавах "СОБОРУ" - 16980 активних, реальних членів. Партія вперше пройшла через горнило виборчої кампанії, і, при всіх труднощах і недоліках, склала, вважаю, дуже важливий іспит - стала парламентською партією, перебуваючи в жорсткій опозиції до влади.

Торкнувшись виборів - дозвольте короток проаналізувати їх результати. (Детально згодом).

ІІ.
В чому ж полягають уроки виборів саме для нашої партії?
Наш формальний здобуток сьогодні - троє членів партії - депутатів Верховної Ради, які пройшли за списком Блоку Юлії Тимошенко. Це - А.Матвієнко, Г.Омельченко, К.Ситник. Ще двоє наших побратимів - Л.Лук'яненко та С.Головатий - готові увійти до об'єднаної партії, яку маємо шанс створити сьогодні. Отже, ми зберегли своє парламентське представництво, хоча й не збільшили його.

Але цю перемогу куплено дорогою ціною. Жоден із наших однопартійців не переміг за мажоритарним округом. Всі вони героїчно боролися. Я хотів би згадати насамперед В.Шовкошитного, в якого здобуту перемогу вкрала влада, В. Житника, В. Олійника, які фінішували в своїх округах другими, з тієї ж причини М. Довбенка та підтриманого партією позапартійного академіка С. Комісаренка, які були третіми. Але добрих слів варті не тільки вони. Хочу низько вклонитися всім, хто два останні місяці не мав сну й відпочинку, хто йшов до людей і терпляче пояснював їм, що ж насправді відбувається в Україні. Поразки немає, як, на жаль, немає і виграшу.

Причин такого результату багато. Це - і брак матеріально-організаційного ресурсу (хоч ми й намагалися підтримувати наших людей, чим могли), і фактично повсюдний саботаж з боку штабів блоку, і помилки в агітаційній роботі. Нарешті, наші кандидати стали найпершими жертвами адмінресурсу - на Сході й Півдні, й величезної популярності В.Ющенка - на Заході і в Центрі. Тут цілком ординарному кандидатові для перемоги часто досить було простого запису в бюлетені про висунення його "Нашою Україною". Натомість ніхто з наших кандидатів запису про висунення блоком не мав - і це стало ще одним нашим суттєвим прорахунком. Як і те що практично жодного з них узгодити з блоком Ющенка не вдалося.

Але назвімо речі власними іменами: усі наші мажоритарні кандидати чесно й жертовно "спалили" себе в ім'я загальної перемоги боку. Практично за всіма округами, де балотувалися члени УНП "СОБОР", показник блоку був суттєво вищий, ніж в цілому по відповідному регіонові. Середній показник блоку за округами, де балотувалися наші однопартійці, суттєво перевищує кінцевий показник боку по Україні в цілому. Отже, у спільній перемозі Блоку Юлії Тимошенко є неспростовна частка наших мажоритарників, а також тих сотень і тисяч активістів партії, які їх підтримували.

Ще складнішою для кандидатів від опозиційної партії була участь у місцевих виборах, де домінування адмінресурсу було цілковитим, а рівень фальсифікацій - безпрецедентним. Наші здобутки тут теж є доволі скромними. Це - шестеро міських, троє селищних, 37 сільських голів, восьмеро депутатів обласних рад, 47 депутатів міських рад, 115 депутатів райрад, 50 депутатів селищних та сільських рад. Але ці здобутки отримано при тому, що саме проти наших кандидатів було скеровано головний удар адмінресурсу. Згадаймо бодай події в Черкасах, де обласна влада й "правоохоронці" (свідомо беру це слово в лапки) зробили все, щоб відсторонити від влади В.Олійника.

Хотів би відзначити принагідно активну роботу на місцевих виборах Чернівецької, Вінницької, Закарпатської, Київської, Тернопільської обласних організацій "Собору". Їхні успіхи виявилися найвагомішими. Варто відзначити позитивний досвід наших команд в Броварях, Василькові, Тернополі.. На цьому тлі дуже прикрим є результат виборів у Києві, де столична партійна організація, попри свій незаперечний інтелектуальний потенціал, не здобула жодного місця в Київраді, і лише одне - на всі десять столичних райрад. Серйозний урок всі маємо зробити і з романтизму Харківської організації, як однієї з найбільших.

Але я хотів би наголосити на іншому. Представництво "Собору" в місцевих радах, хоча й невелике, однак уже здобуте саме нашою партією. І здобуте в надзвичайно тяжких умовах брудної і нерівної боротьби. Це - наші свідомі однопартійці, на яких можна покластися.

ІІІ.
Можна поставити запитання: чи був правий наш партійний з'їзд, коли у грудні вирішив, що ми йдемо на вибори саме в складі Блоку Юлії Тимошеко?

Щоб відповісти на це запитання, нагадаємо, які ми мали альтернативи. Насамперед, ми могли б іти самостійно, у блоці з нашими побратимами з УРП. Але в цьому випадку наш список, скоріш за все, не подолав би 4% відсоткового бар'єру, а наша самостійна участь у виборах лише роздрібнила і ослабила б опозиційний демократичний фланг.
По-друге, ми могли б увійти в ролі молодших партнерів до блоку "Наша Україна", де в силу нашої опозиційності, нас не дуже хотіли. Наше спільне з УРП парламентське представництво при цьому було б приблизно таким самим, що й тепер.

Але "заплачено" за це було б суттєвим коригуванням нашої політичної позиції, пом'якшенням акцентів нашої критики щодо чинної влади та її уособлення - президента Л.Кучми. І тоді ми вже не мали б права сьогодні сказати, що ніколи на нашому шляху не кон'юнктурили.

Тому роблю висновок: попри всі неузгодженості й конфлікти, які мали місце упродовж виборчої кампанії, ми, увійшовши до виборчого блоку Юлії Тимошенко і чесно попрацювавши на нашу спільну перемогу, ми діяли не лише відповідно до нашої програми, але й виходячи зі стратегічних інтересів суспільства, яке гостро потребує наявності в новому парламенті саме такої безкомпромісно опозиційної складової.

Зрештою, за це мусять нам бути вдячні і наші "помірковні" колеги з "Нашої України". Бо не було б нас - і в ролі "крайніх" з погляду влади виявилися б вони (з усіма малоприємними наслідками). До того ж, присутність нашого блоку в парламенті є для Віктора Андрійовича доброю опорою, якщо він наважиться таки відірватися від олігархів і так званих названих батьків і діяти виключно в ім'я інтересів України.

ІV.
Сьогодні, стоячи на порозі доленосних і непростих для нас рішень, повинні відповісти принаймні на такі запитання: чи вимагає нинішня ситуація в Україні творення не візуальної, а потужної, справді народної, впливової політичної партії.Як до цієї мети рухатися? Чи вектор єднання національно-демократичних сил для нас обраний ще півтора року тому є правильним? А в цьому контексті чи виправданим є наше рішення об'єднатися сьогодні з УРП? Чи, може, краще було б просто йти шляхом посилення й дальшої розбудови нашого "СОБОРУ"?

Розпочну з першого. Політична ситуація в Україні, як на мене, зайшла в певний глухий кут. Маємо дивовижну стабільну революційно-патову ситуацію. Низи вже не хочуть жити по-старому, і це засвідчили вибори, коли 80% українців проголосували за партії, що йшли під гаслами оновлення й зміни існуючої влади. Верхи не можуть правити по-новому, й це засвідчили ті ж таки вибори з їхніми фальсифікаціями й тотальним використанням адмінресурсу. Але досі немає сили, яка б допомогла суспільству скористатися б із такої революційної ситуації для заміни режиму. Тому наше суспільство досі тупцює на місці, що в сучасному динамічному світі означає реально скочування назад.

Відомо, що в нормальному суспільстві влада, навіть дуже непопулярна, все одно має біля 20 % прихильників. А наша цифра за мінусом вираження є 8 %, реально подані голосиза провладний блок "ЗаЄдУ" є свідченням цілковитого банкрутства влади в очах власного народу.

Бо наші верхи справді нездатні правити по-новому. Попри всі заяви на кшталт того, що "тільки сліпий не бачить покращання", реальна соціально-економічна ситуація в державі не поліпшилася, більшість українців і далі живуть у безпросвітних злиднях. Ілюзію піднесення творять спільно кілька факторів: кон'юнктура світового ринку поки що (сприятлива для економіки, скерованої насамперед на експорт сировини й напівфабрикатів) плюс маніпуляція цифрами. Адже зростання ВВП у звільненому від податків гірничо-металургійному комплексі, а також у заснованій переважно на давальницькій сировині легкій промисловості реально мало що приносить бюджету. Досі патовою лишається ситуація в сільському господарстві. Що реально мало позитивний вплив - це повернення боргів з зарплатні й пенсій, яке тимчасово активізувало внутрішній ринок, а відтак стимулювало виробництво. Але успіхи, досягнені тут попереднім урядом - так само в минулому. Сьогодні борги перед працівниками і пенсіонерами знову стають нагальною проблемою.

Ще безрадіснішою є зовнішньополітична ситуація для України, яка зумовлена безпорадністю її правлячої верхівки. Наша держава дедалі більше перетворюється на "слабкого гравця", з яким ніхто, серйозно не рахується. Від початку "касетного скандалу" наша держава практично перебуває в дипломатичній ізоляції. Рідкісні й церемоніальні контакти нашого президента з західними лідерами оплачено національним надбанням України (згадаймо історію з "архівом Баха"). А увага Росії обдаровується розпродажею майна. Натомість геополітична ситуація, яка докорінно змінилася після 11 вересня минулого року, вкупі з активними й рішучіми кроками російського президента, позбавили Україну багатьох стратегічних переваг. Маємо динамічну й сильну Росію, яка відкрилася до співпраці із Заходом, і слабку пасивну Україну частиною якої західні лідери вже готові розплатитися із Кремлем за підтримку, надану під час "антитерористичної операції", поступки, пов'язані з Афганістаном та інші подарунки на геополітичній шахівниці. Ось яку ганьбу маємо, цією ганьббою нас уже перегодували, а змінити все це не в силі, бо роз'єднані, досі немає політичних інститутів, насамперед - потужних партій, здатних забезпечити єдність та рух в напрямку тих змін, необхідність яких уже давно назріла. Сильні політичні партії, які представляють інтереси різних суспільних груп, контролюють і, в разі необхідності, змінюють владу - є запорукою демократії. Це - теорія.

А в українській реальності, де завдяки політиці кучмівського режиму "поділяй і володарюй" маємо вже чи не півтори сотні партій, та рівень довіри до них 4 %, 63 % їм не довіряють. Але попри це вибори показали - є суспільинй попит на впливові партії. Проголосували за тих, хто має бодай натяк на наявні партійні структури. І не допомогли навіть фантастичні гроші тим, хто не мав структур. Отже, запит на партію є. Бракує тільки пропозиції.

Більше того - маємо усвідомити - українське суспільство стоїть сьогодні на переломі. Під дією різних внутрішніх чинників воно може рушити як до демократії, так і до неприхованого брутального авторитаризму (вибори на Донеччині, в Харківщині, в Криму засвідчили - цей сценарій - сценарій шахтеризація України вельми можливий.

Якщо не простимулювати активності самого суспільства (а це можна зробити лише через сильні партії, яким люди довірятимуть), перспектива для України може виявитися трагічною, а з урахуванням апетитівзовнішніх Соборної України де факто взагалі може і не бути.
Звідси однозначний висновок - потрібно будувати потужну партію. І робити це треба шляхом єднання, щоб не змушувати виборця губитися між силами з подібними назвами й подібними програмами. Бо тільки так зможемо подолати недовіру й залучити нові, досі позапартійні середовища.

V.
Наголошу: ми повинні бути готові до якнайширшого спектру єднання. В ідеалі було б добре, якби всі патріоти, які дотримуються національно-демократичних поглядів, об'єдналися б у єдину Українську партію. І тоді вже було б не так важливо, яке конкретно місце в тій партії дісталося б Лук'яненку, Матвієнку, Омельченку чи Головатому. Переконаний - роботи вистачило б для всіх. Ми хочемо мати впливовий політичний інструмент і цій меті мають бути підпорядковані політичні амбіції і особисті, і колективні.

Але для втілення цієї ідеї сьогодні існують і поважні перешкоди. Так, два Рухи декларували своє бажання об'єднатися в єдину партію. Нас із ними єднають наші національно-демократичні переконання. Але водночас у нас абсолютно різна межа допустимого компромісу із владою, яку ми небезпідставно вважаємо злочинною, а вони - навіть тепер готові з нею співробітничати в ім'я задоволення хвилинних егоїстичних інтересів.

До того ж, сьогодні ще незрозуміло до кінця, як використає свою "золоту акцію" у Верховній Раді В.Ющенко. Якщо він піде на той союз із блоком "ЗаЄдУ", на який його штовхають сьогодні, це, може, стати "початком кінця" демократичного політика В.Ющенка. Навіть якщо Банкова тимчасово поверне його в прем'єрське крісло, це швидше за все вже буде зовсім не уряд Ющенка -Тимошенко. Є велика небезпека. коли Ющенка елементарно підставлять, дискредитують і знищать як потенційного потужного кандидата 2004 року. Теоретично така комбінація можлива лише за умови добровільного або примусового послаблення влади Кучми до рівня представницьких функцій, а ще краще його дострокова відставка.

За інших умов В.Ющенко мав би стати на шлях створення союзу з нашим блоком та, можливо, з соціалістами О.Мороза, це створить зовсім іншу ситуацію, яка нестиме велику демократичну перспективу. Ось чому до визначеності в цьому питанні говорити про якесь наше єднання з партійними структурами "Нашої України" було б очевидно зарано.

Неодноразово порушували питання про нашу можливість злиття в єдину партію наші партнери з "Батьківщини", з якими нас єднає досвід спільної роботи у виборчому блоці (досвід, підкреслюю, в великій мірі позитивний, попри наявність в меншій мірі багатьох конфліктних моментів).

Але обговорення в рамках нашої партії, консультації з нашими партнерами з УРП показали: ідучи на таке об'єднання, ми повинні для початку "синхронізувати" внутрішню структуру наших партій. Адже можна успішно об'єднати щось однорідне, побудоване за спільними принципами. Водночас не секрет - і УНП "Собор", і УРП є класичними "волонтерськими" партіями. Натомість "Батьківщина" спирається на потужну кадровану структуру. А ці кадри в умовах злиднів часто перетворюються в крадіїв. І, хоча рядові активісти всіх наших партій дуже близькі один до одного, саме прошарок партійних функціонерів (наразі оминемо питання про їхню якість) стане суттєвою перешкодою для можливого злиття наших організацій. Бо ж не секрет - кожна чиновницька структура, партійна в тому числі, працює насамперед на самозбереження. Саме окремі чиновники цієї партії, як показали вибори, є політичними піраніями, а тому і небезпечними.

Тому зараз наше реальне завдання - синхронізувати наші зусилля з партією "Батьківщина" та її лідером, насамперед у рамках спільної парламентської фракції, з орієнтацією на найважливішу майбутню в часі політичну подію - президентські вибори. Паралельно ми пропонуємо починати інтенсивні переговри і вести їх відверто. Хід таких переговорів і визначить перспективу.

VІ.
Але повернімося до першочергових завдань саме нашої партії. Чи говорити про велике чи, можливо, ще й до цієї мети паралельно робити хоч маленькі кроки. З огляду на все сказане вище перед нами постає чітке завдання: насамперед завершити те, що розпочали ще півтора року тому, підписавши ще 18 грудня 2000 року про створення тісного політичного блоку УНП "СОБОР", УРП, та УХДП, із перспективою об'єднання в єдину національно-демократичну партію.

Це рішення дістало схвалення наших партійних з'їздів у грудні. Більше того, з'їзд УХДП в грудні тоді ж таки вирішив пришвидшити процес об'єднання, і ця партія, очолювана ветераном українського визвольного руху Олесем Сергієнком, вже влилася до складу УРП.

За таких умов відкладати дату нашого об'єднавчого з'їзду - означало б поставити весь процес об'єднання під загрозу, безнадійно його "забалакавши" (численні приклади цього в історії нашого партійного будівництва вже були).

Але навіть процес об'єднання двох таких близьких і споріднених партій, як наша та УРП, є надзвичайно складним, і в чомусь навіть болісним. Річ у тому, що чинне українське законодавство просто не передбачає процесу об'єднання двох партій. Воно знає тільки утворення нової партії, та реорганізацію чи ліквідацію вже існуючої. Тому з погляду чинного на сьогодні закону об'єднати партії можна лише на два способи: або ж утворити нову, попередньо ліквідувавши обидві її попередниці, або ж зробити це на основі програми й статуту однієї з партій, які об'єднуються, водночас ліквідувавши другу.

Перший шлях є начебто більш рівноправним, він не ставить нікого в "асиметричне" становище. Але за наших умов є великий ризик того, що влада всіляко перешкоджатиме реєстрації цієї нової об'єднаної партії. А дві її попередниці вже буде ліквідовано. Отже, всі ми можемо опинитися на руїнах наших партійних структур, з непевними шансами на легалізацію в майбутньому.

Тому прийнятнішим є другий шлях. Але він відразу ж передбачає відповідь на запитання: яку ж саме з двох партій буде ліквідовано. Після тривалих консультацій, зваживши всі "за" і "проти", ми пропонуємо, щоб таке об'єднання відбулося сьогодні на основі програми й зміненого статуту УРП, з формальною ліквідацією УНП "СОБОР". Щодо програми - прийнята в грудні. Звичайно, таке рішення є болісним для нас. Тим більше, що за всіма параметрами сьогодні ми принаймні не поступаємося нашим партнерам.
Але на користь саме такого рішення було насамперед прагнення підкреслити тяглість традицій нової партії ще від наших славних демократичних організацій - легендарної Української спілки сприяння виконанню Гельсінкських домовленостей, посталої в 1976 році, виниклої на її основі в 1988 році Української Гельсінкської спілки, та її продовжувачки - Української Республіканської партії, заснованої 1990 року, яка була зареєстрована 5 листопада того ж року, найпершою з усіх політичних партій.

А наступництво об'єднаної партії щодо УНП "СОБОР" буде підкреслено зміною назви партії, яка за нашою спільною домовленістю називатиметься "Українська Республіканська Партія "СОБОР"". Наступництво буде підкреслено тим, що цитовані мною на початку слова з нашого основоположного документу цілком увійдуть до Декларації об'єднаної партії.

VІІ.
Підкреслю: такий шлях вимагає від нас цілковитої узгодженості і взаємної довіри, цілковито синхронної роботи наших двох з'їздів. Тому зупинюся трохи докладніше на тому, як ми спільно вирішили організувати таку роботу.

Отже, спершу З'їзд "Собору", який ми щойно відкрили, висловлює нашу згоду до такого об'єднання. Тоді за рішенням З'їзду ті його делегати, яких ми спільно з УРП вирішили рекомендувати до керівних органів об'єднаної партії, пишуть заяви про вихід із "Собору" та вступ до УРП.

Потім у цьому ж приміщенні, поруч із нами відкриває роботу з'їзд УРП, який приймає названих делегатів до складу УРП, ухвалює рішення про доповнення до статуту партії, ухвалює нову редакцію програми партії за основу, із дорученням ухвалити її остаточно на черговому з'їзді партії, нарешті, згідно до статуту, формує нові керівні органи УРП з участю наших представників в т. ч. обирає і голову.

Зробивши це, з'їзд УРП робить перерву, і тут таки поновлює роботу з'їзд УНП "СОБОР". Він ухвалює остаточне рішення про ліквідацію партії та про утворення ліквідаційної комісії, а також рекомендує всім членам "Собору" вступити до об'єднаної партії. Щоб убезпечити себе від усіх можливих казусів, ми робимо застереження - рішення про ліквідацію партії вступає в силу після реєстрації Мін'юстом змін і доповнень до статуту УРП.

Після цього поновлює роботу з'їзд УРП. Він ухвалює рішення про зміну назви партії з додаванням власної назви "Собор" і приймає до лав УРП "СОБОР" решту делегатів з'їзду нашої партії та затверджує Декларацію. На цьому з'їзд завершить свою роботу.

Я ще раз хочу підкреслити - вся ця процедура потребує абсолютної злагодженості і взаємної довіри. Її дуже легко "торпедувати" внесенням непогоджених пропозицій і доповнень (нехай навіть вони й будуть цілком умотивованими). Тому, якщо ми справді стали на шлях єднання, то дуже прошу всіх делегатів виявити максимальну відповідальність і витримку. Повірте: у нас буде ще час покращити всі ухвалені документи. У нас буде можливість підкоригувати склад наших керівних органів. Плануємо з'їзд на грудень 2002 р. Він збереться після об'єднавчих конференцій в районах та проведення обласних.

І я дуже прошу не ображатися тих членів нашої Центральної ради та її Президії, які не побачили своїх прізвищ у запропонованих списках. Це - не вияв недовіри. Просто ми не могли піти шляхом механічного злиття наших керівних органів, утворивши громіздкі неробочі зібрання. А відтак ми мимоволі мусили обмежитися в своїх пропозиціях половиною складу нашої Центральної Ради і лише третиною - сьогоднішньої Ради УРП. Голови обласних організацій звітують за посадою до центральної Ради.

Повторюю - в кожного буде можливість виявити себе чи то роботою в територіальній організації, чи то у відповідній колегії (ми зберігаємо ці важливі органи в статуті нової партії). І за певний час, навіть якщо ми припустимося сьогодні певних помилок, ми їх неодмінно виправимо.

А сьогодні ми повинні пройти цей критично важливий перший крок. Повинні на ділі продемонструвати, наскільки ми готові до жертовності в ім'я України. І не сумуймо - "Собор", соборність неодмінно житиме далі, у справах нашої об'єднаної партії. Вірю, що тим творимо справжню, а не брехливу політичну еліту, готову стати в рівень завдань, які ставить перед нами наш складний переломний час.
Автор "Україна на переломі", наш визначний історик В'ячеслав Липинський писав, "кожне національне відродження починається з відродження еліти". То будьмо горді з того, що нашою жертовністю, нашою працею наближаємо сьогодні це відродження.

Слава Україні!